й каже:
– А от прибився до мене козак, з которим дивнії дива коїлися. Заблукав він у Залізний ліс, куди жоден смертний ще не потрапляв, та й ліг спати під дубом. Як покинула душа його тіло вві сні, то почув я від неї, що женуться за ним кляті літавиці, яких Триглав із-під землі випустив.
– А що їм треба од смертного? – питає Дана.
Коваль тоді глянув на Михася й каже:
– Ану поздоровкайся з дівками, небоже!
Зняв той шапку і вклонивсь, як учив його дід.
– Чолом, ясні панни!..
– Чолом, козаче! – усміхнувшись на теє, кажуть діви. І до коваля: – Та й що?
– А нічого. – відказує той. І до Михася: – Покажи-но, коли твоя ласка, що за ляльку носиш ти ото за пазухою!..
Повагався малий козак, а тоді за поворозку потягнув та й дістав тую ляльку з-під сорочки. І здивувався: то була вона чорна і тьмяна, а як упало на неї сонячне світло, то замигтіла ряснобарвними блищиками, що побігли по ній од верху до низу!
Зблідли діви, угледівши теє диво, а Дана й каже:
– Матінко Божа, Пречиста Ладо! Та се ж Троянів Ключ, що без сліда пропав ще за сивої давнини!
– От-от, – каже чоловік. – А прийшов він із того світа, бо мертвий лицар передав його сьому козакові.
– А де ж сеє сталося? – питає Дана.
Тут Михась вирішив, що пора і йому слово вкинути.
– За річкою, що Красилівка зветься… – каже. – Там, де битва страшенна колись була, що вся річка червона зробилася од крови!
– А-а, – каже Дана, – то се біля Торча. А чом же сьому хлопчині він дістався?
– А того, – каже чоловік, – що вродила сього козака в Остатній кріпості та, що сестрою вашою була. Як прийшов він на світ, то прознав клятий Триглав, що лихо буде йому від сього хлопця, та й послав бісуркань, щоб узяти його. От тії відьми сестер ваших побили, кріпость пустили огнем, а дитину повезли до Пралісу, де вже літавиці чекали на неї. Та що назначив Господь, теє не може зо світа зійти: одбили його запорозькі братчики і до роду привезли на волость.
Тут Михась і собі вирішив слово кинути.
– Отсе, – каже, – балакаєте ви, балакаєте, а я тут стою та слухаю! І не второпаю нічогісінько!
Засміялися всі.
– Про тебе, сину, про тебе річ іде. – каже чоловік. Та й посмутнів на виду. – Отсю ляльку створив колись Батько Троян на Заруб-горі. Взивають її Троянів Ключ, бо ним Господь воскресив білий світ, коли клятий Триглав усю землю на попіл обернув. У давніх пророцтвах мовиться, що приходитиме сей знак в Україну, коли над нею лихо зависне. Як з’явиться він, то весь світ зміниться…
– А чом же тобі сей Ключ та не дістався? – питає Михась. – Ти ж, бачу, силань, що таких мало і є. он які дуби з корінням вириваєш!
Знов засміялися діви з ковалем.
– Ми, – каже Дана, – не встряємо до того, що на білому світі коїться. Узяв нас Батько Троян і поселив у цім краю, щоб служили ми силі Дажбожій і Матері Ладі, що сидить ув Ирі на золотому престолі. А людям дав землю, щоб самі вони на ній порядкували. Помагаємо ми
