Чигиринський сотник. Леонід Кононович

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Чигиринський сотник - Леонід Кононович страница 14

Чигиринський сотник - Леонід Кононович Сучасна проза України

Скачать книгу

Плигнув на нього охляп і вдарив п’ятами в боки. Страшенно заіржав гнідий, частокіл перескочив та й помчав у степ на зламану голову.

IV

      Довго мчав Михась у світ за очі, аж і пожариська вже не стало видно. Як зачвакало під копитами якесь болото, а кінь почав сапати і хоркати, спам’ятався малий козак і придержав його.

      – Стій, – каже, – братику… а то ще у багна вшелепаємося!

      Та й чоло втер долонею. Аж тепер утямив він, що за лихо скоїлося – збагнув нарешті, що діда убили, а хутір згорів; що челядь зайняли у бран татаре, которі аж з Лубень сюди приїхали; що сам він утік, та йде його слідами пекельна сила, від якої й не сховатися ніде.

      – А як татар вона за мною пустила, то й геть біда!.. – каже він сам собі. – Тії гицлі й на камені слід розгледять!

      Страшно зробилося Михасеві – торкнув ногою коня та й завернув убік, щоб вибратися з того мочарища. Як загупали кінські копита об тверду землю, спинився він на пагорку і почав роззиратися округи.

      – Наче ж на Охматів прямував. – каже стиха до себе. – Та дарма. їхати треба хутчій, а то зловлять мене посеред чистого поля, мов того зайця!

      І завернув до лісу, що виднів за якісь гони о ліву руч. Як опинився попід старими дубами, що росли на узліссі, зразу йому й легше стало на душі. Пустив коня лісовою стежиною і попрямував, куди очі дивляться.

      Нічого, думає собі, загублюся у хащах, то не знайдуть!..

      Довго їхав малий козак, аж у такий дрімучий ліс загнався, що й дороги не видно. Шукав стежку, шукав, та й рукою махнув. Нехай йому всячина, думає. Зачекаю до ранку, а там як Бог дасть!..

      Пустив коня пастися, а сам ліг під дубом та й заснув.

      І сниться йому, наче прилетіли три сови та й сіли на тому дубі. От одна й каже:

      «Розкажіть же, сестри, де ви літали і що за дива бачили».

      Перва сова й мовить:

      «Була я на хуторі, де отой запорожець сидить, та лихо там скоїлося – спалили його татаре, а люд у ясир позаймали»!

      А друга їй в одвіт:

      «Не те диво, що спалили, а те, що привів їх туди штукар, которий князеві Яремі служить… Тільки не хутір потрібен йому був, а отой козак, що під дубом спить!»

      «А нащо він йому?» – питається перва сова.

      «А на те, що носить він Троянів Ключ, которий з того світа прийшов».

      «Не теє диво, що носить він Троянів Ключ, которий із того світа прийшов, а те, що не знає про се, – каже перва сова. – А якби знав, то не спав би ото під дубом!»

      «А то чом?» – питається перва сова.

      «А того що напали на слід його пекельні діви й уже летять сюди, щоб душу його вхопити».

      Аж тут озвалася третя сова, яка мовчала досі:

      «Не те диво, що летять вони по його душу, а те, що спастися сей козак міг би!»

      «А то як?» – питаються її посестри.

      «А треба сісти на коня і проїхати ще верстов зо дві, а там жде на нього той, кому нечисть не страшна, – каже третя сова. – Та тільки спить сей козак і не чує, про що ми балакаємо».

Скачать книгу