style="font-size:15px;"> – Гей, – вигукнула Імперіа та відсахнулася, – ти вбити мене хочеш, навіжений святеннику! Для вас розпуста ваша вища за все, злісний нечема! Що я для тебе? Іграшка, служниця твоєї жаги. Якщо бажання твоє вб’є мене, ви дасте мені чин святої, та й по всьому. Ти заражений коклюшем і ще наважуєшся домагатися мене! Іди геть, повертай голоблі звідси, нетямущий чернець мій, що до мене, то й перстом не здвинь, – галасувала вона помітивши, що той до неї підходить, – а то почастую тебе оцим кинджалом.
І хитра дівуля вихопила з кошеля свій тонкий стилет, яким вона була навчена володіти за потреби.
– Але ж, раю мій, моя маленька, – слізно просив кардинал, – хіба ж ти не зрозуміла жарту? Треба ж мені було вигнати геть того пристаркуватого Куарського бика.
– О так, зараз подивимося, чи любите ви мене, чи ні. Ідіть геть негайно. Якщо вас уже охопила недуга, моя загибель вас аніскільки не цікавить. Я добре знаю вас, я знаю, яку ціну ви ладні викласти за єдину мить насолоди; у часину, коли вам доведеться помирати, ви всю землю без жалю віддасте на поталу повені. Недарма, прихмелений, ви самі тим нахвалялися. А я люблю тільки себе, свої коштовності і своє здоров’я. Ідіть собі! Прийдете завтра, якщо до ранку не заснете в домовинці. Сьогодні я тебе ненавиджу, милий мій кардинале, – додала вона з усміхом.
– Імперіа! – заголосив кардинал, падаючи на коліна. – Свята Імперіа, не грай моїми почуттями.
– Та ні! – відповідала вона. – Для чого ж мені гратися з чимось святим і незайманим.
– Тварюка мерзенна! Завтра ж відлучу тебе від церкви!
– Боже милий! Ви зовсім позбулися вашого кардинальського розуму!
– Імперіа, сатаниця диявольська! Ні! Ні! Красунечко моя, серденько!
– Поважайте хоча б сан свій! Не стійте на колінах. Дивитися гидко!
– Хочеш позбутися усіх гріхів in articulo mortis10? Хочеш, подарую тобі всі свої статки чи, що навіть краще, частку животворного хреста Господнього? Хочеш?
– Сьогодні увечері моє серце не купити ніякими багатствами, ані земними, ані небесними, – сміючись, відповідала Імперіа. – Я була б найостаннішою з грішниць, що незгодні йти до святих утаємничень, коли в мене не було б своїх забаганок.
– Я спалю твій дім! Відьма! Ти причарувала мене і за це згориш на вогнищі… Вислухай мене, любове моя, моя шляхетна француженко, обіцяю тобі найкраще місце на небесах. Кажи! Не хочеш? Так смерть тобі, смерть, чарівнице!
– Ось воно як? Я вб’ю вас, монсеньйоре!
Кардинал навіть захлинувся від люті.
– Та ви збожеволіли, – сказала Імперіа. – Ідіть геть, така вже ваша доля.
– Зачекай, ось буду папою, ти за все розплатишся.
– Усе одно й тоді будете підкорені мною!
– Скажи, чим можу я догодити тобі сьогодні?
– Іди геть.
Вона підскочила, прудка, мов плисочка, пурхнула у свою спальню й замкнулася там, а кардинал продовжував на самоті
У випадку раптової смерті
