Пустотливі оповіді. Оноре де Бальзак

      – Жодного слова, милий. Почнімо вечеряти!

      Архієпископ

      У часи, коли церква була могутня й багата, князі церкви не вирізнялися ні апостольською простотою, ні прохолодним і виваженим лицемірством теперішніх прелатів.

      Тоді, як оповідали давні автори, для учасників якогось церковного собору мати відповідну кількість свіжих і життєрадісних куртизанок, пишно вбраних і причепурених, було необхідністю настільки ж нагальною, як і необхідність насичуватися й напиватися. Тих прегарних створінь повсякчас можна було зустріти на усіх шляхах, коли вони їхали на церковні собори, щоб обслуговувати святих отців. Вони перевертали догори дригом усі заїздні двори, забираючи найкращі припаси для своїх коней-ступаків, мавп, негритят, карликів і коханців. Шановані, як королеви, бо вони уособлювали всю могутність якогось кардинала, сеньйора, князя чи папи, вони звеселялися у вірі християнській, як чернець у жіночій обителі, і мали тільки одну турботу – не старітися. До того ж, вони позбавляли панотців їхніх мантій, знущалися з митр і віддавали червоні ієрейські покривки своїм мавпам, й усе те – ad majorem dei gloriam11. От як уміли розважатися в ту епоху вірувань і стійких переконань!.. А як втішно було б сьогодні розказати веселу оповідку про архієпископа паризького!.. Анекдот має спочатку політичний характер, потім переходить у сфери бюджету, і з єпископського палацу ви потрапляєте врешті-решт у таку царину, як питання про шістдесят чотири франки сімдесят п’ять сантимів або дев’яносто п’ять франків двадцять п’ять сантимів, або як рухомий державний борг й усілякі інші приємності. Тут уже доведеться попрощатися з поезією.

      Повертайтеся ж у глиб століть і подивіться на пречудову Імперію, ту відому римську куртизанку, чиї запашні принади змалював Вервіль12, подивіться, як під вечір млосно лежить вона в маленькому містечку Трієнті.

      Довкола неї оксамитні меблі, завіси із золотими китицями, різні світильники, турецькі килими, запашні свічки, мавпи, що б’ються з папужками, венеціанські свічада у філігранних оправах, – тобто всі дивогляди, усі шедеври епохи, у якій почали розвиватися мистецтва. У кутку величного будуара вивищувалося сластолюбне ложе, усе в мереживі, на якому пані Імперіа, виставиши назовні всі свої принади, вислуховувала компліменти молодого архієпископа, його високопреосвященства Сальвіаті. Чудова Імперіа щойно втратила маленьку канарку й у своєму відчаї навряд чи помічала, стискає їй архієпископ руку чи ногу. Вона любила Сальвіаті не за жіночний колір його обличчя, не за його чорні очі, не за його волосся, не за його величезні статки, не за його молодість, бо свіжих, молодих, багатих і вродливих абатів вона мала за ніщо й могла жбурляти тих у вікно на потребу побожним паніям, яким тих не вистачало.

      До прелатів вона взагалі ставилася так, як витончений гастроном ставиться до солдатської пайки хліба.

      Вона любила Сальвіаті за те, що він без найменшого шуму

Скачать книгу