Салернської школи навіть написав про те книгу, доводячи в ній, що будь-яка жінка має народити хоча б раз, щоб зберегти здоров’я, свіжість і красу. Із тієї наукової праці читачі мали зрозуміти, що найкращі принади Імперії бачили тільки обрані її прихильники, а таких було небагато, бо вона не обтяжувала себе роздяганням заради жалюгідних німецьких принців, яких називала просто: «мої маркграфи, мої бургграфи, герцоги та курфюрсти», як командир каже: «мої солдати».
Кожному відомо: коли чудовій Теодорі виповнилося вісімнадцять років, вона вирішила молитвами викупити грішне життя своєї матері, піти від світу й віддати усі свої статки монастирю святої Клари. Із тією метою пішла вона до одного кардинала, й той останній примусив її почати сповідь. Пастир, спокушений красою своєї овечки, намагався силою оволодіти нею. Теодора, не бажаючи приймати наругу від вищезгаданого панотця, ударом стилета скінчила своє життя. Цей випадок, занесений до літописів того часу, сповнив жахом усіх мешканців міста Рима, які оголосили жалобу, – настільки була милою їм донька пані Імперїї.
У великій жалобі повернулася шляхетна куртизанка до Рима, щоб оплакувати там свою нещасну доньку; Імперіа сягнула тоді тридцять дев’ятого року свого життя, і, за свідченнями спостерігачів, у той час особливо пишно розквітла її краса, все єство її досягло найвищої досконалості, подібно до того, як набирається солодким соком достиглий плід. Туга затьмарювала її прекрасне чоло, і вона суворо дивилася на того зухвалого, хто мовив їй про кохання, бажаючи висушити її сльози. Сам Папа з’явився до неї в палац зі словами напучування. Але вона не знімала жалобного вбрання і повторювала, що присвятить себе Богу: пізнавши багато чоловіків, не пізнала вона справжньої радості, хіба ж тільки з молодесеньким ченцем, якого вона покохала, як янгола, та й той підманув її; Бог же ніколи не обманює.
Намір Імперії викликав велику скорботу в багатьох, бо вона була втіхою усіх шляхетних римлян. Випадково зустрівшись на вулиці, випитували вони одне в одного: «А що чути про пані Імперію? Невже світ втратить любов?» Деякі посли доповіли своїм государям про той сумний випадок.
Сам імператор римський14 дуже засмутився через те, бо впродовж одинадцяти тижнів був у круговерті кохання з нею і покинув її лише задля далекого походу, але до цього часу продовжував любити її, як найціннішу частину свого тіла, а то, як запевняв він, усупереч думці двору, було око, бо тільки око могло обійняти за один раз усю милу його серцю Імперію.
Зглянувшись на її відчай, Папа Римський наказав привезти з Іспанії лікаря і привести його до красуні; лікар той, присмачуючи все латинськими та грецькими словами, дуже спритно й глибокодумно довів, що сльози та розпач шкодять красі і що через страждання приходять до нас зморшки. Його думка, підтверджена особами, випробуваними у вигадливих словесних змаганнях на соборі кардиналів, посприяла тому, що після вечірні того ж дня палац Імперії відчинив свої двері. Молоді кардинали, посланці іноземних держав, власники великих
Імператор римський – із 962 року германські королі, що захопили Північну Італію, стали називати себе імператорами Священної Римської імперії германської нації; імператори коронувалися в Римі.
