не пропонуючи людям займатися сексом у лабораторії (ризикована справа у п’ятдесяті роки) чи потурати мастурбації. «Збудження й заспокоєння після оргазму виникали без будь-якого фізичного втручання», – вказує Клумбіс у першому ж параграфі. Іншими словами – усе гаразд, вона не торкалася себе.
Ще один спосіб обійти позірну недоречність лабораторних перелюбів – так ретельно повбирати учасників у хитромудру наукову «амуніцію», щоб дійство взагалі не скидалося на секс. Такий експеримент описує Р. Дж. Бартлетт-молодший у праці 1956 року «Психологічні реакції під час коїтусу». Уявіть собі ліжко в маленькій «експериментальній кімнаті». На ліжку – чоловік і жінка. Вони виконують ті самі знайомі рухи, що й мільйони інших пар ночами у своїх ліжках, хоча вигляд у них дещо інакший. До їхніх стегон і рук приєднані дроти ЕКГ, і вони скидаються на пару хтивих маріонеток, яким вдалося втекти з лялькової вистави й забратися в дешевий мотель. Їхні роти закриває щось схоже на дихальні трубки для плавання з клапанами. Від кожного загубника тягнеться довгий гнучкий шланг, що проходить крізь отвір у стіні до сусідньої кімнати, де Бартлетт вимірює частоту їхнього дихання. Щоб упевнитися, що піддослідні не дихають через ніс, носи «злегка затиснені». З обох боків ліжка є кнопки, що їх пара повинна натискати, сигналізуючи про «введення, оргазм і виймання». Коли я вперше це прочитала, мені постала перед очима клавіатура банкомата з різними кнопками для кожної події. Потім я збагнула, що це просто одна кнопка, що, як я собі уявила, була приєднана до зумера, наче в якійсь божевільній телевікторині, де безтілесний голос будь-якої миті може попросити за винагороду в 500 доларів назвати ім’я кандидата у віце-президенти за часів Мілларда Філлмора[11].
Я розумію, чому Бартлетт не додав світлин до своєї статті, надрукованої в «Journal of Applied Physiology», однак не можу йому цього пробачити.
У проекті, що його Алфред Кінзі назвав «Фізіологічні дослідження сексуального збудження й оргазму», не використовували жодної амуніції, зазвичай притаманної «поважним науковим заходам». Нікого ні до чого не підключали й ні з чим не з’єднували, за винятком власного партнера. Досліди проводили на матраці, постеленому на сосновій підлозі в мансарді будинку Кінзі в Блумінгтоні, штат Індіана.
Кінзі, певна річ, найбільше відомий своїми відважними, всебічними науковими розвідками в галузі сексуальної поведінки. (У 1940-х і на початку 1950-х років Кінзі разом із колегами Ворделлом Помроєм, Клайдом Мартіном і Полом Гебгардом опитав 18000 американців щодо їхнього сексуального життя та опублікував одержані дані у двох передових, неймовірно престижних томах, що добре продавалися.) Втім Кінзі, біолог за освітою, цікавився фізіологією сексу, а не просто звичками тих, хто ним займається. У 1949 році, коли Інститут Кінзі переїхав у просторішу будівлю, Кінзі хотів організувати спеціальну експериментальну лабораторію на базі цієї організації. Він прагнув, власне, саме того, що Мастерз
Каверзне питання! Філлмор ніколи не мав віце-президента, і його ніколи не обирали на посаду. Він прийшов до влади після смерті Закарі Тейлора (12-й президент США) і попри значні зусилля не зміг залишитися на повторний термін. Деякі його висловлювання наштовхують на думку, що Філлмор мав проблеми з ораторством. Його останніми словами (після того як він скуштував суп) були: «Ця пожива сприятлива».
Міллард Філлмор (1800–1874) – 13-й президент США протягом 1850–1853 рр. –
