style="font-size:15px;"> У двері стукають. На порозі з’являється тато чи принаймні його голова. Зазвичай він заходить до моєї кімнати тільки тоді, коли йому щось потрібно.
– Діти, у вас тут все гаразд? – питає він. – Я чув про Наомі. Як вона?
– Лікарі поки що не знають, – відповідаю я. – Кажуть, типу, це взагалі диво, що вона вижила.
– Звісно… – Тато маячить у дверному отворі. – І що, на їхню думку, з нею сталося?
– Я не хочу зараз про це говорити, – відповідаю я. – Напевне, це покажуть у новинах.
– Ясно… ну, не робіть того, чого я не робив би!
Господи, тату, замовкни.
– Ці двоє зі мною не впораються, містере Сондерз. – Роуз посміхається моєму татові, він червоніє, а я відчуваю, що Роуз уже не тримає мене за руку. – Мені потрібен справжній чоловік.
– Ну гаразд, додивляйтеся мультик і спати, добре?
Він робить крок у кімнату. Дивиться на ноги Роуз.
– Ми збиралися ще один подивитися, – кажу я, наближаючись до дверей, потроху відтісняючи його в коридор.
– Я йду, тож побачимося вранці.
– Ідеш? – Я витріщаюся на нього. – Ти ж тільки прийшов, і вже по десятій.
– Ти мені що, мама? – Він сміється до Роуз, дивлячись мені через плече. – Ти ж знаєш, що це за робота, вона наполовину складається зі спілкування. В мене немає вибору.
– Виявляється, бути членом ради так захоплююче, який сюрприз! – кажу я.
– Це робота, – повторює він, поки ми дивимося одне на одного, обоє прекрасно знаючи, що він бреше. Я відчуваю, що мене має хвилювати тато з усіма його коханками й мама з її алкоголізмом і те, що моя родина, колись така нормальна й шанована, вигниває зсередини, при тому намагаючись тримати обличчя. Але мені байдуже, мені насрати на них усіх, окрім Ґрейсі.
За кілька хвилин Роуз кладе мені голову на плече.
За хвилину після цього вона хропе, і ми з Лео вибухаємо реготом.
– Стуліть грьобані пельки, – бурмоче вона і знову засинає.
5
Серце калатає, у горлі кислота, краплі поту виступили між лопатками. Третя ранку.
Сідаю, на шкірі виступають мурашки, і я знаю, що мені наснилося жахіття, хоча й не пам’ятаю його. У роті смак, наче після брудної річкової води. Витягаю себе з ліжка й, шкандибаючи, одягаюся в боксери й футболку. Відчиняю двері та дослухаюся до звуків. У цей час мама часто не спить чи принаймні не в ліжку. Я знаходжу її у відключці за кухонним столом чи долілиць на канапі з калюжкою слини під відкритим ротом. Вона – остання людина, яку я зараз хочу бачити, – буха й розлючена, у пошуках жертви, на якій можна буде зірвати цю лють.
Тихо, а мені потрібно попити, тож я ризикую.
На кухні тато. Від нього відгонить димом, і запах спиртного відчувається теж. Він п’є не так,
