показуй свою сукню! Клас! Колір тобі пасує. Здається, я вже бачив її.
– Хіба що на манекені! Вперше зустрічаю чоловіка, що пам’ятає гардероб жінки.
– Це своєї не пам’ятає, а чужої…
– Маєш рацію. Та на цей раз – помилився. Купила три дні тому, – всміхнулася Соломія.
– Бути винятком було б важче.
Соломії одразу відлягло. Сашкова поява – то був отакий промінчик, який не треба запалювати, бо він самозагорається! Не має ні маски, ні фальші. З’являється, щойно згадаєш про нього. Це – світло безкорисливої дружби, яке не вміє ні чужоложити, ні бути дволичним. Бо носить у собі серце, яке відігрівається від слова, а не від долонь.
Іноді буває, що не знаєш, як спрямувати розмову в правильне русло. Не наважуєшся торкнутися плеса, яке чекає на твоє весло. Чи не в цьому перевага дружби, що не треба шукати входи і виходи до чиєїсь душі. Справжнє вміє бути відвертим.
Сашко пройшов крізь вузький коридор до зали і вмостився на канапі. Запахло кавою. Соломія наповнила горнятка і сіла поруч.
– Це – тобі! – Сашко виклав на стіл коробку цукерок.
– «Асорті»! Як класно. Я вже сьогодні дві таких з’їла, хотіла знову до крамниці бігти.
– Допомагає?
– Ще б пак! За тиждень – три кілограми. Все по повній програмі: хто худне, а хто гладшає. – Соломія зручно вклалася в кріслі, поправила волосся і всміхнулася. – Скажи, Сашку, я – класна кобіта?
– …класна! – Сашкові очі полізли на лоба.
– Уяви, що ти – мій чоловік, – Соломія глянула на Сашка поглядом троянського коня.
– Ну, уявив, – відразу капітулював Сашко.
– Тепер уяви, що ти стрибнув у гречку.
– Ти що, до відстрілу готуєшся? – полегшено зітхнув Сашко.
– Готую статтю «Чоловіча логіка очима жінки», – жартувала Соломія.
– Тоді навіщо тобі мої очі? – уже не намагався вибратися із Соломіїних «нетрів» Сашко.
– Чотири бачать більше, ніж два. Ти відволікаєшся від суті. Краще скажи, чому чоловіка тягне до іншої жінки, коли у нього вдома класна кобіта, – перепинила його Соломія, заводячи в чагарі нечоловічої розмови.
– Знала, що запитати. Так, начебто я маю відповідати за гріхи всіх чоловіків.
– Сашку, я серйозно. Будь ласка.
– Гаразд, дай подумати. То тільки жінки кажуть, що ми всі однакові. З моєю самобутністю не так швидко зорієнтуєшся… Чого шукає чоловік? Мабуть, свіжого повітря.
– Я просила бути серйозним.
– Хіба я жартую? Чоловіки не люблять, коли їх несерйозно сприймають.
– Гаразд! А ще?
– Ще не люблять, коли їх повчають і прагнуть змінити. Люблять більше уваги. Бувають інші причини: ревнощі, брак турботи чи… звичка… тисячу інших мотивів, залежно від чоловіка. Соломійко, з тебе був би добрий суддя.
– А обов’язок? – не відчіплялася Соломія.
– Як
