несміло сіла на крайчик стільця, поклавши на коліна сумочку.
Господиня не просила вибачення, що не може запросити Соломію до столу. Не пояснювала про зайнятість, а ще раз стримано поглянула на непрохану візитерку.
– Ви – Соломія? – ще сухіше, ніж сухо, процідила жінка.
Соломія так злякалася, що випустила з рук сумку.
– Чого ви прийшли? – мідний, майже крижаний голос уповзав Соломії під шкіру і заступав їй дихання.
Що, що треба казати в таких випадках? Соломія склала руки, як для молитви:
– Я… я знаю, вам важко. – Соломія силкувалася щось зліпити докупи. Та думки порозлітались, як просо з розірваного лантуха.
– Чого ви прийшли? Якщо по свого чоловіка, то його у нас нема. І не буде! – тупий приглушений дзвін застрявав у вухах.
– Ні-ні. Він удома, – Соломія глитнула повітря.
Ще перед порогом Соломія жила передчуттям сутички, а тепер – бажанням утечі.
– Я зважила наші… Ваша дочка… їй треба закінчити школу. Майбутнє. У мене… нема дітей. То, може, я б… Ось… гроші. Може… – здавалося, що в Соломії серйозний дефект мови. Вона приховала обличчя волоссям.
– Ви хотіли купити дитину? – прямо випалила жінка. – То не до нас.
У Соломії вдруге висковзнула сумка. Вона витерла в рукав свої змокрілі руки і підвелася із стільця:
– Я не про це. Може, дитині згодиться… То від Андрія. – Звучало майже резонно.
– Нам нічого від вас не треба. Дитину ми записали «Богданівна». Більше не приходьте.
«Я спробувала ще раз глибоко вдихнути цей солодкуватий запах купелі, пелюшок та олійки. Очі потай ковзнули по воді у ванночці, шапочці біля столу і рожевому махровому рушничку, подарувавши їм мовчанку. Мені хотілося якомога швидше втекти звідси. Я знала, це був мій останній у житті божевільний крок. Більше таких не буде».
– Пробачте.
У коридорчику було темно. Соломія непомітно поклала згорток з грошима на підвіконня. Жінка замкнула за нею двері. Все!
7. Пробудження з пристрасті
…Улянка так і не повернула ляльки…. Бабуся купила іншу… У коротенькому синьому платтячку з вузенькою мережкою і довгим білим волоссям. Ця також казала «мама». Чому ж ніяк не виходила з голови та перша?..
– Сашку! Я зробила нову зачіску, нафарбувала вії й одягла нову сукню! Гадаєш, даремно старалася?!
– Ну, що ти, люба! За п’ятнадцять хвилин я – у тебе! Якщо навіть доведеться змінити всі кольори світлофорів та напрямок одностороннього руху!
«Я потроху відходила від “наркозу” і вирішила плюнути на картання. Що трапилося – те трапилося. Моє заміжжя з Андрієм із самісінького початку було безглуздям. Я боялася, що не встигну спіймати життя за віжки, а довелося виходити на тупиковій станції. Тепер з Андрієм мене поєднували лише штамп у паспорті і кредит. Залишилося дещо збагнути
