гарно! – Соломія знову піднялася на пальчики і чмокнула чоловіка в щічку. – А ти романтик.
За якусь мить Соломія знову кружляла кімнатою, укотре заглядаючи в трюмо.
– Дякую! Який гарний сюрприз! – Соломія поправила на шиї ланцюжок. – А картину повісимо у відпочивальні.
– Я трохи хандрив без тебе.
– Я теж! Удома справді нікого нема?..
Поки Андрій кинувся на кухню, щоб порятувати смаженину, Соломія поспіхом підіймалася до дитячої, щоб порозкладати сюрпризи. Прихилила двері й за хвильку стояла перед Андрієм:
– Чому ти не сказав мені, що Наталя переїхала?
– Хіба це так важливо для тебе? Раніше ми також жили самі, і нічого, – знизав плечима Андрій, начебто йшлося про джмеля, який нарешті вилетів із кімнати.
– Хоча б телефоном можна було сказати, – Соломія розгнівано жбурнула під крісло Наталчину маленьку вишиту подушечку, яку та забула забрати під час переїзду.
– Хіба це щось змінило б? Вона відкупила свій будинок у Михайленків, – Андрій сів на диван і посадив Соломію собі на коліна. – Нам також спокій не завадить.
– За два тижні?.. А гроші? – здивувалася Соломія. Вона відразу підвелася і втупилася чоловікові в очі.
– Я… допоміг їй узяти кредит. – Андрій підійшов до вікна.
– Кредит?.. – не зовсім зрозуміла Соломія.
– У нас будинок. Треба було застави… У неї… нема. Вони з шефом! Віддасть… – плутав словами Андрій.
Соломія досі не все тямила.
– З шефом?.. Він переїхав до неї? – Соломія нарешті почула, про що йдеться.
– Ні-ні! Ну що ти! Вони тільки… – Андрій затнувся і не знав, що їй казати.
– Непогана ідея… – нервово потерла пальці Соломія.
– Ти про що? – нічого не зрозумів Андрій.
– Про… роботу, звісно, – Соломія подалася до шафи і швидко попересувала вішаки. – Напевно, візьму ось це! Хоч видно, що засмагла…
– Для чого тобі сьогодні на роботу? Ти щойно приїхала. Ще навіть не пообідала. Я так старався…
Вахтер підняв шлагбаум і пропустив машину. Її місце паркування було зайняте чиєюсь «Тойотою». Під час відпустки – зрозуміла річ – хто б не скористався? Соломія піднімалася сходами. Ноги були слабкими, та не зволікали.
Ключ у замку не повертався, і вона смикнула за клямку. Двері були незамкнені. «Певно, прибиральниця». Андрій мовчав.
За столом сиділа Наталя з телефонною слухавкою в руках. Нова? Нове настільне приладдя з брунатної шкіри, модерна підставка. У кутку – велика ваза зі штучними квітами. На стіні – ландшафт (здається, Андрієва рука).
Ремонт?
«Я гадала, що переплутала кабінети. Хоча бачила своє крісло, шафу, книжки… Який сюрприз! Чи раз за ширмою літепла ми змушені ховати синці від граду? На цей раз – усе вочевидь. Нарешті мені провиднилися очі. Аж тепер! Не бачити міг би лише сліпий!»
Ковзанка… Пожовклий листок Соломіїної пам’яті відірвався від стовбура і вивірчував, мов
