ще рухається, – кивнув решті один із нападників, хоча розумів, що це, імовірно, рефлекси.
Чорношкірий глянув на наручний годинник.
– 16:13, – сказав він. – Завершуймо.
Він востаннє вистрілив Боровцеві в голову, залишивши замість неї місиво з понівеченого мозку, потрощених кісток і волосся, струмки крові з якого розпливлися підлогою аж до пристінних шафок.
О 16:14 користувач з’явився онлайн, очікуючи на зв’язкового.
– То про що це я… – сказав Юрій. – Ага. Тому ми почали шукати заклад подалі від університету, але щоб і добиратися на роботу було не так далеко. Розумієш, про що я? І тут Ірині підвернувся цей паб.
– Я тут святкувала день народження подруги.
Ми вп’ятьох сиділи за великим чотирикутним столом посеред запахів живого пива. «Медіаваль» був чимось на кшталт пабу, у приглушеному світлі якого компанія почувалася відмежованою від навколишнього гамору. Хоча Лука й сприйняв мою пропозицію побути вдома цього вечора самому з радісними вигуками, смуток в очах приховати йому так і не вдалося. Майже дев’ятирічний хлопчик умів відчувати внутрішній стан будь-якої людини й розумів, що ця вечірка його батькові потрібна. «Медіаваль» став своєрідним тимбілдингом, за який я мусив розплачуватися трьома годинами безперервного перегляду останнього сезону «Спайдермена».
– Ціни тут немалі та й до університету не так уже й близько, як хотілося б. Тому студенти тут узагалі не ошиваються. А для нас це найкращий варіант.
– Ти не подумай – ми непогано ставимося до них, – мовив Віктор Петрович.
– До нацистів, – уточнила Михайлівна.
– Просто іноді хочеться забутися, відволіктися від роботи. Відпочинок удома – це добре, але коли відпочинок можливий лише вдома – це, курва, дуже погано. Мозок гниє, звикаючи до якогось стандартного розпорядку. Йому потрібна підзарядка свіжістю. Знаю, такими нечастими зустрічами в пабі мозок нею не забезпечиш, як належало б, але це хоч щось, хоч якась хвилина різноманітності.
– Розумію. Мене завжди рятували відрядження. Їх було вдосталь.
– До речі, – завівся Юрій, – розкажи нам про себе. І що це за дивне ім’я в тебе таке? Батьки підтримували дитяче насильство чи як?
– Вони надзвичайно любили слов’янську історію. Вважали, що наш народ майже забув її, не робить абсолютно нічого, щоб детальніше вивчати її чи хоч якось популяризувати. У шкільній програмі на опанування історії слов’ян узагалі відведено вкрай мало годин. Мама не могла змиритися, що діти бігають, вигукуючи імена Наполеона чи Гітлера, а не Володимира Великого чи Ярослава Мудрого.
– Але чому саме Далібор? – Ірина намагалася висловлюватися делікатніше за Юрія, але однаково ніяковіла від поставлених запитань. – Ти, звісно, не ображайся, але є більш, скажімо так, адекватні слов’янські імена, як-от Всеволод чи Дзвенислав.
