зупинився, але Діксон і далі щось торочив, щоправда, відвівши погляд від декольте, наче врешті зрозумівши всю непристойність своєї поведінки. Мелані, так і не відповівши, по-зміїному прослизнула повз китайця, ледь зачепивши його за плече. Вона майже бігла, але відірватися від напарника ніяк не вдавалося. Вони опинилися в просторому приміщенні з прозорими скляними стінами. Мелані ніколи не подобалась атмосфера офісного холу. Направду вона була їй огидною – викликала почуття ув’язнення у величезному акваріумі, за яким вели постійне спостереження. Як за піддослідними пацюками. Свободою тут аж ніяк не пахло.
Підійшовши до пропускного пункту, Мелані показала чорношкірому охоронцеві бейджик з іменем і маленьким фото, де вона мала набагато молодший і життєрадісніший вигляд. Той лише люб’язно всміхнувся й повів рукою в бік виходу. Жінка кивнула у відповідь і пролетіла далі. Лі не відставав, повторюючи її дії крок за кроком. Довкола метушилися такі самі, як і вони, працівники – опущені голови з хаотичними думками, ділові костюми за декілька тисяч доларів і пиха, від якої аж тхнуло.
– То коли ти повернешся до роботи? – Лі мусив перейти на легкий біг, аби порівнятися з жінкою.
– Ще не знаю.
– Можу я глянути на твій звіт?
Чоловік указав пальцем на червону теку, кутик якої стирчав зі шкіряної сумки Мелані.
– Ем-м-м… він залишився в офісі, – збрехала Мелані.
Вони вийшли на просторий паркінг праворуч від масивної сірої дванадцятиповерхової будівлі. Сонце, що стояло високо в блакитному небі, пекельно смажило асфальт і припарковані авто. Гарячий потік повітря шугнув вулицею та підхопив коротке, до плечей, біляве волосся Мелані. Звичним порухом руки вона поправила його. Чоловіки не раз запитували, чи не дратує її отак постійно поправляти зачіску за вітряної погоди.
«Дратує! Ще й як дратує!»
– Хіба це не він у теці? – не вгавав Лі Діксон.
Китаєць перетнув уявну межу – Мелані гнівно розвернулася до азіата. Їй неймовірно закортіло заїхати по всміхненій пиці кулаком, навіть попри те, що декілька днів доведеться ходити з перев’язаною кистю. За останні роки вона навчилася не тільки бити чоловіків, а й справно вирубати їх одним ударом. Зараз саме була нагода скористатися вмінням на практиці, проте… мусила стерпіти. Мелані повинна була протриматися ще трохи, доки не наблизиться до свого авто… Та нерви не витримали.
– Чого ти причепився?! – прорипіла жінка. – Що тобі до моїх справ? Маєш свої, ними й займайся.
– Я лише хвилююся за наш проект. Думаю, ні ти, ні я не хочемо втратити те, над чим так довго працювали. Могла б просто попросити про допомогу.
– Не розумію, про що ти, – відмахнулася жінка. – Я не бажаю продовжувати цю безглузду розмову!
Мелані різко повернулася спиною до колеги й пришвидшилася. Серед десятка чітко вишикуваних у ряд автомобілів Мелані побачила свій брудно-червоний седан Mitsubishi Lancer. Одначе, ступивши ще крок, білявка відчула, як її лікоть обтиснули чужі пальці. Діксон! Величезна хвиля гніву накрила Мелані Маєрс, і вона востаннє крутонулася
