Мелані відмовлявся їй служити – вигляд заплаканої, з почервонілою рукою доньки позбавляв жінку здатності мислити, думки розліталися, як сухе гілляччя під натиском шаленого буревію. Безпорадна, вона лише повторювала спроби відірвати руку Стена від доньчиної. Марно – чоловік відмахувався від неї, як від набридливої мухи.
Нарешті збожеволілий пияк послабив мертву хватку й штовхнув Сенді на підлогу. Беззахисна дівчинка впала на підлогу, і далі гірко плачучи. Серце рвонуло з грудей бідолашної Мелані, а очі залила темінь гніву. Сьогодні цей гнів мусив вийти на волю. Мелані відчула дивний приплив адреналіну й несамовито заволала:
– Ах ти ж тварюко!!!
Жінка підскочила до чоловіка й щосили штовхнула його в груди. Цього вистачило, аби збити того з ніг.
– Ти більше не зачепиш її й пальцем!
Стен не тямив, як тендітна й слухняна жінка могла виявити до нього непокору, як узагалі наважилася підняти на нього руку. Він удома господар. Усе має бути за його бажанням. Оговтавшись, він сперся на лікті та спробував підвестись, але зруйнована алкоголем координація рухів підвела. Що це? Сила тяжіння виросла в декілька разів? Цього вечора чомусь усі повстали проти нього. Навіть закони фізики.
– How dare you push me?!25
З четвертої спроби Стенові вдалося підвестися. Часу не вистачило, аби відвести доньку подалі від місця конфлікту – Сенді так і залишилася стояти позаду матері, тримаючись за понівечену руку. Сльози й далі струменіли з її очей.
– Сука тупа! – У чоловікових очах палав дикий вогонь. Здавалося, він розірве жінку на шматки.
Жах скував Мелані, тож єдине, що вона могла зробити, – це затулити собою доньку й стояти, не зводячи очей зі Стена.
– Клята сімейка. Вам завжди кортіло підісрати мені життя, так?! – Він смачно відригнув і плюнув собі під ноги. Видно було, що Стен обмірковує, як учинити зі своєю проблемною сім’єю.
– Що ти таке верзеш, Стене? – Пальці Мелані тремтіли, а голос зривався. – У всьому винен клятий алкоголь. Ми жили щасливо, доки ти не почав пиячити!
– Алкоголь… – повільно протягнув Стен, – ти більше ні про що не можеш думати. А ти ніколи не замислювалася, чому я почав пити?
– Через надмірну втому. Тому я й подумувала останнім часом, аби ми знову переїхали до Нью-Йорка.
– Мелані, я пив через недолугу сім’ю. Недолугу тупу сім’ю, яка ніколи й пальцем не поворухнула, аби мені допомогти.
– Що ти таке кажеш?!
– Ти ніколи не вважала за потрібне підпрацьовувати десь. Завжди відсиджувала свою дупу вдома з тими малими. – Стен махнув рукою в бік заплаканої Сенді. – А я мусив гарувати на благо своєї любої сімейки.
– Тобто я мала покинути доньок самих?
– Відіслати їх до волохатої сраки! Не знаю. Мені байдуже!
Стен не усвідомлював, що крик став для нього звичним способом спілкування.
– Я ніколи не хотів дітей!
Мелані проковтнула
Як ти насмілилася мене штовхнути?! (
