певного племені, – той сидів на землі, ледь при тямі. Вони спитали, що з ним («Я не можу нормально дихати»). Якийсь перехожий порадив жувати листя коки – племінний звичай, що допомагав місцевим долати наслідки високогір’я, – воно вільно продавалося на вуличних ринках. Хлопець уже почувався краще й попросив, аби його залишили самого, – він збирався до Мачу-Пікчу того ж дня.
Адміністратор у готелі, який вони собі обрали, відвів його кохану вбік, сказав кілька слів і тут же зареєстрував їх. Вони піднялися в номер й одразу ж заснули, але Пауло все-таки запитав спочатку, про що ті говорили:
– Ніякого сексу в перші два дні.
Це було неважко виконати. Настрою не було ні на що.
Два дні в столиці Болівії вони були без сексу, без жодного побічного ефекту кисневого голодування, так званого сороче. Як він, так і кохана приписали це терапевтичному ефекту листя коки, що насправді не мало до цього жодного стосунку; від сороче страждають люди, які, перебувавши на рівні моря, раптово піднімаються на значні висоти – десь на рівні літаків, – не даючи організмові часу пристосуватися. А ця пара провела сім довгих днів, піднімаючись Потягом Смерті. Значно краще, аби пристосуватися до місцевості, і надійніше, ніж повітряний транспорт, – Пауло бачив в аеропорту Санта-Крус-де-ла-Сьєрра пам’ятник «героїчним пілотам компанії, які пожертвували своїми життями, виконуючи обов’язок».
У Ла-Пасі вони зустріли перших хіпі – ті як представники великого племені, свідомого відповідальності та солідарності, що їх належить виявляти до своїх, завжди носили славетну перевернуту вікінгівську руну14. У Болівії, країні, де всі носили барвисті пончо, куртки, сорочки та піджаки, було практично неможливо зрозуміти, хто є хто, без руни, пришитої до піджака чи штанів.
Ці перші хіпі були двома німцями й канадкою. Кохану, яка говорила по-німецькому, негайно запросили пройтися по місту, тоді як він та канадка дивились одне на одного, не знаючи, що й сказати. Коли за півгодини ті троє вернулися з прогулянки, було вирішено, що треба одразу вирушати, а не витрачати гроші там: вони попрямують до найвищого у світі прісного озера, перетнуть його на кораблі, причалять на протилежному березі, уже на перуанській території, та попрямують одразу до Мачу-Пікчу.
Усе пішло б, як планувалося, якби, прибувши на берег Тітікаки (цього найвищого у світі озера), не натрапили прямісінько на вікодавній монумент, знаний як Брама Сонця15. Його оточили інші хіпі, узявшись за руки, виконуючи ритуал, який не хотілося переривати і в якому водночас вони самі радо б узяли участь.
Якась дівчина їх побачила, мовчки підкликала, кивнувши головою, і всі четверо всілися поряд з іншими.
Не потрібно пояснювати, чому всі були там: Брама казала сама за себе.
Майже по центру поперечини йшла велика тріщина, можливо, від удару блискавки, але решта була прикрашена розкішними барельєфами, що оповідали історії вже забутої, та ще присутньої
Насправді поданий автором символ, популярний також і в русі хіпі, є емблемою ядерного роззброєння, розробленою в 1958 р. британським дизайнером Джеральдом Голтомом: комбінація англійських букв N та D (
Одна зі споруд археологічного комплексу Тіауанако (Болівія), центру однойменної доколумбової культури, покинутого близько 1000 р. н. е.
