коридору. Раптом нога наштовхнулася на щось на підлозі – на якусь колоду.
– Будь ласка, повільніше, – попросив він.
– Заткни пельку, терорист!
Він упав на підлогу. Йому наказали підвестися й повністю роздягтись, але дуже обережно, аби не зсунувся каптур. Він зробив, як наказали. Тут же його почали бити, і, оскільки він не розумів, звідки сипались удари, тіло не могло приготуватися, а м’язи не встигали стиснутись, тож біль був сильніший, ніж він коли-небудь відчував у різних бійках, у які встрягав замолоду. Він знов упав, і стусани змінилися копняками. Биття тривало десять чи п’ятнадцять хвилин, доки чийсь голос наказав зупинитися.
Пауло був притомний, але не розумів, чи йому щось зламали, бо не міг і поворухнутися від болю. Та все одно голос, який наказав припинити тортури, зажадав, аби затриманий знову підвівся. І почав ставити низку запитань про партизанську війну, про поплічників, про те, що він робив у Болівії, чи мав контакт із товаришами Че Ґевари, де захована зброя, погрожуючи вирвати око, бо в його співучасті були певні. Інший голос, що належав, так би мовити, «доброму поліцейському», сказав цілком протилежне. Що буде краще, коли він зізнається в нападі, який вони вчинили на один місцевий банк, – тоді все б уладналось. Пауло запроторили б до в’язниці за злочини, але більше б не били.
Саме в цю мить, коли він заледве підводився, його почав покидати летаргічний стан, у якому Пауло перебував, і знову з’явилося те, що він завжди вважав однією з властивостей людського єства: інстинкт самозбереження. Йому необхідно було вийти з цієї ситуації. Треба заявити про свою невинуватість.
Йому наказали розповісти про все, що він робив попереднього тижня. Пауло розповів з подробицями, проте був певен, що ті ніколи нічого не чули про Мачу-Пікчу.
– Не гайте часу, намагаючись нас обдурити, – сказав «поганий поліцейський». – Ми знайшли цю мапу у вашому готельному номері. Вас та білявку бачили на місці нападу.
Мапу?
Через проріз у каптурі чоловік показав малюнок, який хтось зробив у Чилі: там було вказано, де розташований тунель крізь Анди.
– Комуністи вважають, що виграють наступні вибори. Що Альєнде19 використає золото Москви, аби підкупити всю Латинську Америку. Та ви дуже помиляєтесь. Яка ваша роль в альянсі, що вони формують? І які контакти маєте в Бразилії?
Пауло благав, клявся, що нічого з цього не було правдою, що він – просто людина, яка хоче мандрувати й пізнавати світ, – і заразом питав, що вони роблять з його коханою.
– З отою, яку прислали з комуністичної країни, з Югославії? З нею поводяться, як вона того заслуговує, – була відповідь «поганого поліцейського».
Жах почав повертатися, але не можна було втрачати самоконтролю. Треба зрозуміти, як вийти з цього кошмару. Треба було пробудитися.
Хтось установив коробку з дротами й ручкою в нього межи ніг. Інший зауважив, що то називалося «телефон»: досить було тільки прикріпити металеві крокодили до
Сальвадор Альєнде (1908—1973) – президент Чилі в 1970—1973 рр., представник соціалістичної партії; загинув під час військового перевороту, організованого генералом А. Піночетом.
