разі вона мала би піти в монастир і присвятити своє життя святим роздумам та піклуванню про вбогих. Цим вона принесла б набагато більше користі світові, і така діяльність була б набагато менш небезпечною, аніж приводити людей за допомогою музики та ритуальних церемоній у стан такого собі сп’яніння, в якому ми можемо входити у спілкування з найліпшою, але також і з найгіршою частиною нас самих.
Я прийшла до неї в пошуках відповіді на запитання, в чому полягає сенс мого існування, – хоча, коли ми з нею вперше зустрілися, я їй цього не сказала. Певно, я від самого початку помітила, що Афіну це мало цікавило; вона хотіла жити, танцювати, кохатися, подорожувати, збирати навколо себе людей, аби показати, яка вона розумна, вихвалятися своїми обдаруваннями, дражнити своїх ближніх – одне слово, втішатися всіма радощами земного життя, хоч вона й уміла ховати свої пошуки під лаком духовного інтересу.
Щоразу, коли ми з нею зустрічалися, – для участі в магічних церемоніях чи щоб піти до бару, я відчувала її владу над собою. Я могла майже фізично доторкнутися до її могутності – такою незламною і твердою вона мені здавалася. Спочатку я була цим зачарована, мені хотілося бути такою, як і вона. Але одного разу, в барі, вона почала розмову про «Третій ритуал», який включає в себе сексуальність. Вона це зробила в присутності мого коханого. Привід для цієї розмови був – просвітити мене. Її мета, як на мене, полягала в тому, щоб звабити чоловіка, якого я кохала.
І звичайно ж, зрештою вона свого домоглася.
Недобре говорити погано про людей, які переселилися з цього світу в астральний простір. Афіні вже ніколи не доведеться звітувати переді мною, але я не можу не відзначити, що всю свою потужну силу, яку вона могла б спрямувати на благо людства і для свого духовного розвитку, вона застосовувала тільки для власної вигоди.
Але було й гірше: усе те, що ми почали з нею разом, могло б привести до успіху, якби не її потяг до ексгібіціонізму. Якби все це робилося з належною обачністю, то й сьогодні ми б із нею виконували місію, яка була нам довірена. Але вона не вміла контролювати себе, вважала себе господинею істини, спроможною подолати всі перешкоди, застосовуючи лише свою силу зваби.
Що ж сталося в результаті? Я залишилася сама-одна. І я не можу покинути нашу справу на середині – я мушу йти до кінця, хоч іноді почуваю себе дуже слабкою і майже завжди зневіреною.
Мене зовсім не дивує, що її життя закінчилося у такий спосіб: вона жила, постійно фліртуючи з небезпекою. Кажуть, ніби люди-екстраверти почувають себе нещаснішими, ніж інтроверти, і їм доводиться компенсувати цю ваду, переконуючи самих себе, що вони всім задоволені, радісні та веселі й ніколи не вступають у конфлікт із життям; принаймні, у випадку Афіни цей коментар абсолютно відповідає істині.
Афіна знала про свою харизму й примушувала страждати всіх, хто її любив.
Мене також.
Дейдра О’Ніл, 37 років, лікарка, відома як Едда
Якщо незнайомий чоловік зателефонує
