стали такі от звернення до конгресменів. Я завжди погоджувався зі своїм батьком. Дати військовослужбовцю запотиличника і кинути до в’язниці. Тоді добродійники дійсно могли б сплакнути.
– То що ж станеться згідно з новими правилами? – запитав я.
– Келлі доб’ється свого. Він повернеться до Японії.
– Сміх, та й годі, – мовив я. – Військово-повітряні сили перетворилися на дитячий садок.
– А коли він повернеться до Японії, то одружиться з дівчиною.
Це було вже занадто. Я сів на хиткий стільчик і запитав:
– Ви маєте на увазі, що, всупереч тому, що ви та командир сказали цьому хлопцю, він усе ж таки отримає дозвіл на шлюб з дівчиною?
– Саме так.
– Чому ніхто не вперіщить йому по голові?
– Це не рішення. Я хочу, щоб ви поговорили з ним.
– Мені нема чого додати.
– Хіба юнак не усвідомлює, що якщо він одружиться з японською дівчиною, то не зможе взяти її з собою до Америки? – запитав священик.
– Принаймні, він поінформований. Я змусив його підписати документи про те, що він проінформований. Він підписав, а тоді сказав мені, що зробити з цими паперами.
– Ви повинні знову поговорити з ним, Грувере. Його ввели в оману.
– Він нікчемний бовдур, падре, і ви це знаєте.
– Не бовдур. А упертий хлопчина, що стикнувся з проблемами у військово-повітряних силах. Він просто запальний.
– Не там він гарячиться.
– Цілком згодний, – посміхнувся капелан. – Ось чому ми не повинні дозволити йому зробити з себе блазня.
Я втомився від польоту і сказав прямо:
– Дивіться, падре. Келлі належить до вашої церкви. Саме ви та людина, яка повинна його рятувати.
Капелан Фіні посерйознішав і взяв мої руки у свої. Це був один із тих способів, якими він користався, коли бажав на чомусь наполягти; подібні хитрощі були однією з причин його успіху в ескадрильї. Він ніколи не боявся звернутися до людини з проханням.
– Ви повинні вірити мені, коли я кажу, що намагаюся уберегти Келлі не заради моєї церкви. Я намагаюся врятувати його заради нього самого. Його одруження з японською дівчиною може призвести лише до трагедії. У звичайні часи такий шлюб був би просто нерозумним, але згідно з новим законом… коли він навіть не може взяти її з собою до Америки… Що ж тоді буде, Грувере?
Він говорив так пристрасно, що мені довелося поступитися.
– Гаразд. Що ви хочете, щоб я зробив?
Фіні був збентежений тим, про що хотів попрохати, тож навіть на якийсь час забарився з відповіддю, а потім сказав:
– Ви заручені з прекрасною американською дівчиною. Одного вечора ви показували її світлину. – Він посміхнувся, коли я інстинктивно простягнув ліву руку до кишені з портмоне. – Коли ви літаєте і все йде шкереберть, ви згадуєте про цю світлину на щастя, чи не так?
Я погодився, адже саме так і робив, коли пересів із кабіни поршневого літака до
