наче був гангстером і нагадував про виплату боргів.
– Кобе, – відповів я, відбираючи папери.
– Так, але я хотів запитати, як ви його отримали?
– Ніколи не обговорював речі на кшталт наказів із підлеглими, – відрізав я, повернувшись до дверей.
Але Келлі важко спантелечити. Він сказав:
– Я маю на увазі, чи знали ви, що генерал Вебстер писав до нашого командира?
Це було обурливо. Я хотів зацідити малому пройдисвіту в пику, але він тримав мене на гачку. Я зніяковів, але відповів:
– Вони друзі.
– Звичайно, але ці листи були про вас.
– Про мене?
– Так, генерал Вебстер розпочинав усі свої листи зі слів: «Звичайно, я не маю наміру втручатися у керівництво ескадрильєю, але…» Він завжди використовував там «але».
– Але що?
– Але він певно не заперечував би, щоб майор Ллойд Грувер вирушив прямо до Кобе, чорт його забирай.
– Я не просив таких розпоряджень, – сказав я, запхнувши папери в кишеню.
– Та ви ще нічого не чули, Асе, – мовив Келлі, задирливо сміючись.
Він, схоже, зневажав мене за те, що я офіцер, проте не міг не поважати, тому що я пілот.
– Генерал Вебстер призначив вас до міжвідомчого авіаційного штабу, – мовив Келлі, – і це означає, що ви цілими днями сидітимете на своєму парашуті та нічого не робитимете. – Тут він усміхнувся і додав: – Але ось ночами…
– Ночами?
Келлі повернув свою нетямущу голову спочатку в один бік, потім в інший і запитав:
– Асе, ви вмієте берегти таємниці?
Я завжди був обачним, щоб ніколи й ні з ким не обговорювати військові таємниці, тож відповів:
– Я б волів нічого не чути.
Келлі роздратовано відсалютував мені й мовив:
– Це не таємниця військово-повітряних сил. Це таємниця Аса Грувера.
– Що ти маєш на увазі?
– Як гадаєте, чому ви отримали розпорядження щодо Кобе? І тепленьке містечко? І привілейований рейс?
Я відчув, що це заходить надто далеко і змінив тему.
– Капелан каже, що ти також вирушаєш у Кобе.
– Так.
– Я чув, що це влаштував твій конгресмен.
– О, так. Капелан сказав «ні». Командир сказав «ні». Ви сказали «ні». Але конгресмен сказав «так».
Я був обурений і все ж спробував відбутися жартом:
– Я чув, наче ти збираєшся одружитися.
– Так.
Нахабство Келлі звело нанівець будь-які мої спроби допомогти капелану Фіні наставити на пуття цього провінційного типа. Я підписав розписку про отримання документів і попрямував до дверей. Але Келлі зупинив мене, сказавши:
– Я чув, що ви також збираєтесь одружитися.
– Що ти маєш на увазі? – спитав я.
– Дочка генерала прибуде в Кобе. Завтра.
