раніше про генерала Вебстера.
Він подивився мені в очі й різко сказав:
– Гадаю, якщо я це казав, то саме це я й мав на увазі.
Але протягом цієї поїздки з аеропорту генерал Вебстер був як не свій. Він узагалі ніколи не був витонченим. Насправді він був стривоженим, хоч цього і не було помітно, аж доки ми не наблизилися до центру Кобе і я не здогадався, що його гризе. Місіс Вебстер знову всім заправляла.
Ми оминули ріг вулиць, на якому стояли півдюжини військових – нам було заборонено називати їх джі-ай3, – які відверто байдикували. Вони перебували в Кобе на відпочинку після Кореї. Як і більшість солдатів, ці відновлювали свої сили з повіями. Поруч із військовими стояли п’ять опецькуватих японських дівчат, і, коли ми проїжджали повз, один із солдатів ляснув дівчину по сідницях; та заверещала.
– Ось про що я говорила, – сказала місіс Вебстер.
– Кобе – центр відпочинку, – похмуро відповів генерал, – я нічого не можу змінити.
– Це ганебно.
– Я знаю, – пирхнув генерал.
– Крім того, це підриває авторитет однострою.
– Здається, немає жодних правил щодо цього, – пробурмотів генерал Вебстер, відкинувшись назад із гримасою невдоволення.
Місіс Вебстер, побачивши, що генерал відмовився від подальшої розмови, запитала мене:
– А що ти думаєш про це, Ллойде?
– Не намагайтеся змусити мене сперечатися з генералом, – відповів я.
Генерал Вебстер випростався.
– Серйозно, Грувере, що думають твої молодші офіцери?
– Я ніколи не розумів, як будь-який офіцер, що поважає себе, може зійтися з японською дівчиною…– почав було я й осікся.
Прямо перед нашим «кадилаком» постав високий лейтенант морської піхоти, який вийшов із магазину нижньої білизни у супроводі японської дівчини, і такої гарної, що я вперше бачив таку. Вона була струнка, чорноволоса і не косоока. І вона сміялася. Я ніколи не бачив японських дівчат, що сміються. Але ця надзвичайно красива японська дівчина сміялася і притримувала лівою рукою пакунок з нейлоновою білизною. А потім, подібно до будь-якої американської дружини на жвавому розі, вона люб’язно взяла попід руку свого морського піхотинця і посміхнулася йому.
– Це ганьба, – пирхнув генерал.
Місіс Вебстер нахилилася вперед, щоб поспостерігати за офіцером і його супутницею.
– Він же привабливий молодий чоловік, – здивовано вимовила вона. – Напевно, з дуже хорошої родини. Що він робить із цією японською дівчиною?
У мене була готова відповідь, але я змовчав, а потім спіймав погляд генерала і ясно зрозумів, що і він думає так само, і промовчав із тієї ж причини, що і я. Місіс Вебстер подивилася на нас і запитала:
– Це правда, Марку, що деякі ваші молодики справді одружилися з такими дівчатами?
– Близько десяти тисяч, – відповів він похмуро.
– Я
G. I. – прізвисько американських солдатів; за однією з версій походить від абревіатури Government Issue (англ. – державне майно).
