та майбутнього, яке ніхто не може передбачити, а я – до великого сюрпризу, який генерал Вебстер улаштував для мене: безпечної роботи за столом, одруження з його прекрасною дочкою Ейлін і довгих років просування по службі, напевно, до полковника чи, можливо, навіть генерала.
Я не розмовляв із Келлі під час польоту, бо на борту було кілька полковників і мудрішим мені здавалося сидіти перед ними й обмінюватися ідеями щодо російських пілотів, яких ми зустрічали над Кореєю. Але коли літак сів у Японії, до салону зайшли медики, щоб продезінфікувати його, і Келлі прошепотів до мене (я саме стояв у проході):
– Асе, ви єдиний друг, якого я тут знаю, і ви були в ескадрильї…
Я думав, що він збирається попрохати мене про гроші, і був готовий позичити йому п’ятірку, але він сказав:
– Я хотів поцікавитись, чи не будете ви моїм дружкою. В суботу.
Полковники почали рухатися, і я не міг стояти на місці, сперечаючись. Усе моє єство – все, чого я коли-небудь навчився, усе, що я пережив, змушувало мене відповісти «ні», але я сказав «так».
– Дякую, – мовив він.
Коли він поплентався майданчиком, кривоногий і зсутулений, мов гангстер, я подумав, що цей бовдур із волоссям кольору піску зовсім не схожий на героя, якого змальовують у книгах про чудових коханців. Чомусь не уявляєш рядового Джо Келлі, який проривається крізь стіни полум’я, щоб вибороти принцесу. А думаєш про нього як про хулігана з автозаправної станції, який присвистує дівчатам, що проїжджають мимо на своїх розвалюхах. Але він збирався одружитися з азійською дівчиною на чужій землі, і мені довелося визнати, що в нього є характер.
Я спостерігав за Келлі, коли генерал Вебстер гукнув мене; коли я повернувся у його бік, то помітив і місіс Вебстер, яка стояла поруч із генералом.
– Ото сюрприз! Коли ви сюди прибули? – викрикнув я.
Місіс Вебстер була красивою жінкою, на кшталт тих, що з’являються в рекламах, – з білявим волоссям та у строгих костюмах – і розповідають молодим хазяйкам, чому один очищувач кращий за інший. В армійських колах широко побутувала думка, що Марк Вебстер щасливець, оскільки має таку яскраву та енергійну дружину. Одного разу я чув, як мій батько сказав (його навідало кілька однокласників – випускників Пойнту 1922 року): «Марк Вебстер тривалий час був полковником, і його кар’єра не просувалась далі. Але з’явилася першокласна дружина і зробила його генералом». Коли він це говорив, у його словах не було чутно ані крихти зневаги, ані заздрощів.
Коли місіс Вебстер мене побачила, то поспішила назустріч і поцілувала в щоку. Мені довелося прикинутись, ніби я не знав, де Ейлін, тому запитав:
– Які новини від Ейлін?
Змовники пустотливо переглянулись.
– Вона все ще працює в нафтовій компанії, – сказала місіс Вебстер. – Але вважає Талсу нудною без тебе.
– Але і Корея мені нудна без неї!
Генерал Вебстер сказав:
– Сподіваюся, ти не був проти, що я відтягнув
