style="font-size:15px;"> – Для нас готують особливий обід. Я б навіть сказала, надзвичайний.
Генерал показав мені вишуканий письмовий столик – оздоблений японською сосною і дуже гарний – і сказав своєму помічнику:
– Гаразд, я зараз із ним побачуся.
Полковник у відполірованому взутті зник у приймальні й мовив рішуче:
– Генерал Вебстер зараз вас прийме.
Через двері зайшов Келлі. Відповідно до неписаних правил військово-повітряних сил, він не дав взнаки, що знайомий зі мною, і пішов прямо, слідуючи за полковником, лише знизав плечима перед дверима, які вели до кабінету генерала Вебстера.
Я вивчив карти в приймальні генерала і переглядав свіжий примірник «Інфантрі Джорнал», коли моє читання було перерване криком генерала:
– Чому, до дідька, ви все одно хочете з нею одружитися?
Докази полковника були більш переконливими:
– Рядовий Келлі, якщо ви одружитесь з нею, то не зможете взяти її з собою до Штатів.
Відповідь Келлі я не розчув, але, судячи з того, що трапилося далі, хлопець, мабуть, сказав: «Я не хочу повертатися до Штатів», бо генерал знову закричав:
– На Бога, я відправлю тебе назад, хочеш ти цього чи ні. Полковник, відішліть цього молокососа додому. Сьогодні ж увечері!
І тут я вперше почув голос Келлі. Він сказав:
– Я не поїду.
– Не поїдеш?! – захлинувся гнівом генерал.
– Не поїду, тому що конгресмен Шіммарк домовився про те, щоб я одружився, – сказав Келлі.
Я виявив: незалежно від того, у якому відомстві ви перебуваєте, – у сухопутних військах, військово-повітряних силах чи на військово-морському флоті, не має значення – слова блякнуть, коли хтось згадує про конгрес. Я чув, як мій батько опинився на Філіппінах без постачання. Це було у розпал битви, за яку він отримав свою четверту зірку, коли Німіц бив байдики, Макартур міг загинути, а Рузвельт – отримати по носі. Але з’явився пересічний конгресмен, і в батька все пішло як по маслу. Він знав, що конгресмени управляють військом, бо саме вони затверджують бюджет.
Тому, почувши ім’я конгресмена Шіммарка, генерал Вебстер відступив.
– Гаразд, – пирхнув він, – давай, дій і зруйнуй своє життя. Я виконав свій обов’язок. Я намагався зупинити тебе. – І до полковника: – Влаштуйте весілля цього молодого дурня. Ну а ми надалі працюватимемо в дитячому садку.
Розлючений полковник супроводив Келлі назад до приймальні.
– За кого ти себе маєш, – пробурчав він люто, – щоб говорити таким чином із генералом?
– Я не збираюся більше терпіти ці поневіряння. Я збираюся одружитись, – відрізав Келлі.
– Ти шкодуватимеш про це, допоки житимеш, – пригрозив полковник, вказуючи йому на двері.
Келлі глянув на полковника і засміявся. Потім він побачив мене і знову стенув плечима.
– Субота, – прошепотів він одними губами.
