з рибою, – каже він.
Я віддаю йому рибу в пакеті, і він гладить її.
– Не погоджуся з тобою, – каже він. – Цей пакет більше схожий на пакет зі шмарклями, ніж на золоту рибку.
Батько розсміявся, і я розсміявся, хоч мені і не сподобалося, що він порівняв мій обід зі шмарклями.
Мати відібрала рибу і поклала її в каструлю з водою. Я зазирнув в обличчя батькові.
– Татку, розкажеш мені історію?
– Яку історію?
– Будь-яку.
Батько прочистив горло і випростався на стільці, перед тим як почати.
– Добре. Ця історія про Тантала, якого боги послали стояти по пояс у воді. Взимку вода була холодною, а влітку гарячою. Коли Тантал захотів пити і в нього пересохло в роті, він нахилився напитися, і вода відступила, а коли він зголоднів і потягнувся до гілок, усіяних смачними фруктами, гілки піднялися вгору, і вода з їжею були недосяжними. І так було з Танталом…
– Декілька днів, – каже мати. – Як покарання за те, що він не мив руки перед чаєм, а потім він улаштував собі бенкет зі смаженою куркою і шоколадним морозивом і більше ніколи не голодував і не відчував спраги.
Він посміхається і каже:
– Мий руки.
Я мию руки та уявляю Тантала, який облизував губи, коли нахилявся до води. По дорозі до кухні я підходжу до книжкової полиці у вітальні, де мій батько тримає свої довідники і підручники. Я гортаю енциклопедію, доки не знаходжу потрібну сторінку. Це Сізіф з червоним знаком оклику біля імені. Я поставив цей знак минулого року. Я повертаюся до кухні.
– Тантал дуже нагадує Сізіфа, – кажу я. – Можна сказати, вони обидва страждають однаково.
Мій батько засміявся.
– Ти згадав це сидячи в туалеті?
– Я не був у туалеті. Я просто мив руки і тоді згадав.
Я обережно дивлюся йому в обличчя. Він не сміється з мене, то ж я поступаюся.
– Так, – кажу я. – Я ясно бачу Сізіфа, який штовхає вгору великий камінь, і цей камінь котиться прямісінько біля Сізіфа вниз до підніжжя гори. Я бачу, як Сізіф стоїть там, дивиться на камінь, що котиться, сам сумний і мовчазний, а тоді штовхає його знову вгору. А камінь скочується на те саме місце, знову і знову. Я думаю, він почувається точно як Тантал.
– Обидва не можуть допхати велику коричневу штуку туди, куди хотілося б, – каже мій батько і сміється так, що на очах виступають сльози.
Тепер уже і мати сміється.
– Принесіть хто-небудь бідному чоловікові склянку води.
Я схоплююсь і несу батькові склянку води і коли сідаю на місце, мати цілує мене в ніс, дякуючи мені.
– Добре мати тебе під рукою, – каже вона. – Думаю, ми залишимо тебе у себе.
– Добре, – кажу я.
Коли батько допив воду, я помітив, що на його куртці неправильно застібнуті ґудзики. Він робить це навмисно і часто на знак того, що він у доброму гуморі. Я нахиляюся і тягнуся до верхнього ґудзика.
– Можна поправити тобі ґудзики? – питаю я.
– Ні, ні! – сміється
