яка рік тому повернулася з тривалої поїздки Європою, завершивши тим самим ритуал посвячення до тамтешнього вищого товариства. А зараз, щойно повернувшись до Нью-Йорка, ця пані енергійно заходилася його штурмувати, ніби вважала місцеве товариство неприступною фортецею.
– У всякому разі, якщо ви з Реґіною її запросили, отже, все гаразд. До того ж, мені говорили, що вона все ще гарна на вроду, а наші сноби потребують свіжої крові і нового капіталу, – хижо всміхаючись, заявила матрона.
У передпокої, поки місіс Велланд і Мей надягали хутра, Арчер помітив, що графиня Оленська поглядає на нього, запитливо усміхаючись.
– Ви, звичайно, вже знаєте про нас із Мей, – розсміявся він збентежено. – Мей страшенно обурилася, що я не повідомив вас ще вчора в Опері. Авжеж, вона веліла мені неодмінно розповісти вам про заручини, але там було стільки народу… я просто не зміг, у цьому натовпі…
Усміх в очах графині Оленської згас, і тепер лишився тільки на її устах. Зараз вона здалася Арчеру набагато молодшою, вона так виразно нагадувала йому ту Еллен, яку він знав у дитинстві, – пустотливу дівчинку з копицею червоно-рудого волосся!
– Звісно, знаю. І дуже рада. Ви маєте рацію – в натовпі про такі речі говорити не варто.
Супутниці Арчера вже стояли на порозі, і Еллен подала йому руку на прощання.
– До побачення. Якось навідайтесь до мене, – промовила вона, все ще не відриваючи погляду від обличчя Арчера.
Поки екіпаж рухався П’ятою авеню, всю дорогу в ньому тільки й розмови було що за місіс Мінґотт – її поважний вік, силу духу та дивні, своєрідні вчинки. Еллен Оленську ніхто не згадав жодним словом.
Утім, Арчер знав, про що зараз думає місіс Велланд: «Еллен припускається великої помилки, розгулюючи П’ятою авеню в товаристві Джуліуса Бофорта: мало не наступного дня після повернення, та ще й у час, коли на вулиці так людно…» Подумки він додав: «А ще їй слід було б знати, що чоловікові, який щойно оголосив про свої заручини, не слід гаяти час на візити до заміжніх дам. Хоча, здається, ті, з ким вона водилася, тільки цим і займаються».
І хоча молодий чоловік завжди пишався своїми космополітичними поглядами, зараз він тішився, що, дякувати Богові, живе в Нью-Йорку і незабаром матиме за дружину дівчину зі свого кола.
Глава 5
Увечері наступного дня містера Сіллертона Джексона було запрошено на обід до Арчерів.
Місіс Арчер була від природи жінкою сором’язливою, тож рідко бувала на людях, але завжди цікавилася всім, що діялося. А її давній приятель Сіллертон Джексон – той займався копітким вивченням справ і вчинків своїх друзів з терпінням колекціонера старожитностей і педантичністю справжнього натураліста. Треба сказати, що разом з містером Джексоном мешкала його сестра – міс Софі Джексон. А що міс Софі навперебій запрошували до себе всі, кого не встигав відвідати її надзвичайно популярний у товаристві брат, то вона своєю чергою приносила звідти
