тіснилося в невеликих кімнатах першого поверху. Разом вони почувалися цілком комфортно: вирощували тропічні папороті, плели макраме, гаптували полотно шерстю, колекціонували глазуровану кераміку часів Війни за незалежність, передплачували журнал «Добре слово» та обожнювали романи Уїди[11], просякнуті італійською атмосферою.
Крім того, місіс і міс Арчер вважали себе великими поціновувачками природи та краєвидів. Головним чином краєвидами вони й цікавилися, буваючи (не надто часто) в Європі. Архітектура ж та живопис уважалися, на їхню думку, предметами захоплення чоловіків, надто високоосвічених.
Місіс Арчер була з роду Ньюландів, і обидві вони – мати й донька, схожі між собою, мов сестри, були, як про них усі казали, «типовими Ньюландами»: високі, бліді, обидві – з дещо задовгими носами, трохи похилими плечима, люб’язною усмішкою і тими ледь змарнілими ніжними рисами, які зазвичай можна бачити у дам з портретів пензля Джошуа Рейнолдса[12]. Можна було б уважати їхню зовнішню схожість цілковитою, якби не огрядність, яка з віком наздоганяє багатьох: на жаль, місіс Арчер змушена була розточувати свої чорні парчеві сукні. Брунатні ж та бузкові убрання міс Арчер, яка лишалася старою дівою, з часом ставали все просторішими для її фігури.
Проте внутрішня схожість між матір’ю і донькою була зовсім не така велика, і Ньюланд це чудово знав. Вони вже багато років жили разом, що визначило їхній словниковий запас – він був однаковісіньким, а також звичку починати будь-яку фразу словами «Мама вважає» або «Джейні вважає», хоча насправді кожна з них усього лиш висловлювала власну думку. Різнило їх тільки те, що місіс Арчер через свою байдужу приземленість зважала лише на загальновизнані факти, Джейні, навпаки, мала вдачу чуттєву, тож романтичні фантазії іноді бурхливо вихлюпувалися з глибин її душі.
Обожнюючи одна одну, мати і донька водночас благоговіли перед сином і братом. Арчер своєю чергою ніжно любив обох, іноді відчуваючи докори сумління і ніяковість – через їхнє надмірне, як він уважав, захоплення його персоною. Хоча іноді він думав, що це не так уже й погано, коли чоловіка шанують у його власному домі, але зараз же природжене почуття гумору протвережувало Арчера: він розумів, що насправді не вартий того, щоб так сліпо його обожнювали.
Того дня, про який ідеться, він не мав жодних сумнівів у тому, що містеру Сіллертону Джексону більше б сподобалося, аби Арчера не було поруч з ним за столом, утім, мав особливу причину не потурати цьому його бажанню.
Певно, старий пліткар був не від того, щоб усмак потеревенити про Еллен Оленську, а місіс Арчер і Джейні вже нетерпеливляться почути його балаканину. Але тепер, коли всім стало відомо про намір Ньюланда поріднитися з кланом Мінґоттів, при ньому всі троє напевно почуватимуться скуто, тож молодому чоловікові було цікаво – як вони викрутяться з цієї халепи.
Спочатку розмова почалася манівцями – спершу заговорили про
Уїда (1839–1908) – псевдонім англійської письменниці Марії Луїзи де ла Раме, авторки авантюрно-сентиментальних романів з життя англійської та італійської аристократії.
Рейнолдс, Джошуа (1723–1792) – англійський художник-портретист, автор історичних полотен, засновник і президент Королівської академії в Лондоні (1768).
