я сісти за столик, як Сергій, намагаючись додати своєму голосу награної легкості та безтурботності, сказав:
– І що я знову не так зробив? Чим викликав невдоволення Вашої Величності? Що ти своєю втечею хотіла мені довести?
– Правду сказати чи збрехати? – випадково в риму запитала я.
З професійною усмішкою на обличчі до нас підійшов привітний офіціант, і розмова перервалася.
– Що замовлятимете?
Я обернулася до Сергія, який запитально дивився на мене: ситуація набувала комічного забарвлення – під стукіт столових приборів ми будемо з’ясовувати наші відносини. Втім, сам винуватий, міг би заїхати за мною й після роботи.
– Мені салату, кави і якнайшвидше. Якщо є який-небудь супчик, тільки щоб не чекати, то можна і його.
Я дивилася на Сергія, але раптом офіціант з розумінням кивнув, він немов щось згадав і втік.
– Ти так поспішаєш? – насмішкувато запитав мій вірний друг і поблажливим тоном додав:
– Я тобі тисячу разів пропонував перейти працювати до мене, але ти не хочеш. Були б разом і зараз би нікуди не поспішали.
– І ти був би моїм начальником, а я – молодшим помічником старшого натирача підлоги та за сумісництвом – коханкою? Чудова перспектива! Навіщо ти знову про це почав розмову? Адже ти прекрасно знаєш, що в мене інший профіль освіти. Перебирати папірці я не збираюся навіть у такого коханого і турботливого шефа, як ти!
І чого це я розлютилася, навіщо ця дурнувата тирада? Негайно заспокойся! Під час вживання їжі треба бути в доброму гуморі, мені гастрит не потрібний, і моєму коханому – теж.
Сергій почав пильно мене розглядати, немов дивуючись, що він знайшов у цій негідниці, тобто в мені.
Дзенькаючи тарілками, офіціант почав сервірувати стіл: перше, що димиться, друге, – і тут до мене дійшло, що Сергій зробив замовлення заздалегідь. Він турботлива і далекоглядна людина! А я?
Я з апетитом накинулася на свою улюблену солянку, тут її готують неперевершено, навіть у мене так не виходить.
– Приємного апетиту, – разом з офіціантом побажав мені Сергій і теж запрацював ложкою.
Тільки коли ми узялися до десерту, він запитав:
– Чому ти втекла?
– Мене почало нудити, – я підняла голову й уперше за обідню перерву подивилася йому просто в очі. Він захотів щось сказати, але я продовжила:
– Мене почало нудити від твоєї розмови з Георгієм. Я втекла від сварки, від злих слів, через які шкодуватиму…
Чоловік перестав жувати й напружено завмер, може, до нього почало потихеньку доходити?
– Я не підслуховувала, я випадково почула кілька слів. Точніше, кілька речень, і цього мені вистачило. – Я хвильку помовчала, а то ще б розревілася, як остання дурепа. – Ти… ти говорив не як чоловік.
– Не як чоловік? – жорстко запитав Сергій.
– Невже ти не розумієш, який брудний негідник
