гаразд? – прошепотів він мені на вухо.
– Це у тебе все добре, а в мене не дуже, – і це була чистісінька правда.
За дві хвилини до кінця перерви ми підкотили до під’їзду, Сергій розчахнув переді мною дверцята, що він робить тільки в особливих випадках, прощаючись, пригорнув мої долоні до своїх щік, був ніжний та уважний. І збоку наші відносини виглядали так: пощастило бабі з мужиком, а вона ще й вередує.
3
«А вона ще й вередує»… Що я могла поробити, якщо мені вже три ночі підряд сниться той кошмарний сон, що снився п’ять років тому, та зробив перерву заради моїх нервів, які геть розхиталися, а тепер знову змушуючи згадати про те, що я з величезним зусиллям викреслила з пам’яті й переконала себе, що того жаху зі мною ніколи-ніколи не було.
Я перебуваю в якійсь нереально стерильній клініці, сиджу на білосніжних простирадлах у чорному оксамитовому платті з глибоким декольте. В палату входить жінка-лікар з лиховісним обличчям і простягає мені білу весільну сукню, тоном, що не припускає заперечень, наказує перевдягтися. Я слухняно підхоплююся з ліжка та із жахом бачу, як величезна червона пляма розтікається по простирадлу, краплі густої багряної рідини починають стікати на підлогу.
– Вам необхідна термінова операція, – повільно й спокійно виголошує кожне слово лікарка, але її слова набувають такого лиховісного змісту, як це буває тільки уві сні. Я вжахаюся й намагаюсь вирватися з її рук. Вони перетворюються на залізні обручі, з останніх сил я відштовхую її й бачу: у неї замість очей – порожні очниці! Мені треба рятуватися! Я хочу бігти до дверей палати. Але не можу: ноги налиті свинцевою вагою, я їх ледве пересуваю, а лиховісна жінка неминуче наближається до мене, вимахуючи скальпелем.
Цієї ночі я також прокинулася в холодному поту й пошкодувала, що одна в квартирі. Засвітила нічник та довго лежала без сну, поки не відновився пульс. Зате саме тоді я зрозуміла, щó треба неодмінно зробити, і навіть поява Сергія не порушить моїх планів.
До кінця робочого дня я йому подзвонила й защебетала, чи занявкала, чи заспівала соловейком – словом, стала видавати не зовсім властиві мені звуки:
– У мене не вийде зустрітися з тобою сьогодні… Шеф завалив роботою, мушу затриматися в офісі, та ще й додому дещо прихопити. Ти не дуже засмучений, правда?
– Трохи засмучений, – непевно відповів Сергій, – але от у чому справа: я сам збирався тобі подзвонити, ти мене випередила. Сьогодні ввечері я лечу у відрядження в Емірати, у наших партнерів проблеми, й нікому іншому я не можу делегувати цю поїздку. Боюся, що кількома днями не обійдеться.
– Щасливчик, – з легкою заздрістю вирвалося в мене, – там літо.
– Розгрібай свої справи, бери відпустку на тиждень і прилітай. Хочеш, я оплачу тобі дорогу?
– Ні, не треба, – великодушно відмовилася – у мої плани не входили Емірати, я вже давно намітила для себе інший відпочинок. Але було приємно, що Сергій намагається бути на висоті, мої уроки
