до нас приєднатися, – із широким купецьким жестом він повернувся до мене.
– Не можу, мені треба до аеропорту – провести Сергійка. Підвезеш? – глумливо запитала я, щоб йому незручно було відмовити.
– Жанно, підвеземо Лізочку? – грайливо звернувся той до дівчини, зображуючи безтурботність. – Поїхали!
От і добре, не треба шукати таксі, телефонувати, чекати. Дозволю «кращому другові» виявити свою «широку натуру», у вологих чоботах не дуже цікаво гуляти по вулицях.
Уже сидячи за кермом, Георгій звернувся до Жабки:
– Так про що ви з Лізочкою домовилися?
– У нас чисто діловий договір. Але якщо розпирає цікавість, довідайся: я хочу перефарбувати волосся. Тільки не говори про це Сергію, хочу зробити сюрприз.
Ми з Жанкою вмостилися на задньому сидінні, я непомітно взяла її руку й потисла, скріплюючи наш договір. Через кілька секунд її рука у відповідь стисла мою.
4
З аеропорту я повернулася після одинадцятої. Георгій підвіз мене до аеропорту, по-хамському навіть не вийшов з машини й, помахавши ручкою, відразу покотив з Жабкою до свого замовленого столика.
Змерзла та втомлена, я стала під душ і з півгодини грілася в ласкавих гарячих струменях. Я була незадоволена собою – гірший вид невдоволення. Адже я збиралася попрощатися із Сергієм не на час його відрядження, а назавжди… Виявляється, не так-то легко покинути чоловіка, з яким зустрічалася цілих два роки. Слова прощання вертілися на язиці постійно, але щось зупиняло. Може, те, як щиро, по-дитячому зрадів Сергій, здаля запримітивши мене, як кинувся назустріч, як помітив мій поганий настрій і не сказав нічого, а тримав мою руку й мовчав. А може, це переміг поклик тіла, ми стали вже «єдиною плоттю»? Невидимі, прозорі ниті вже обмотали нас разом у єдиний кокон, і будь-яке роз’єднання завдасть болю обом, по-іншому не буває.
Я не очікувала від себе такої малодушності! Чи я пожаліла не його, а себе?
Наступного дня, на роботі, я почувалась не у своїй тарілці. Шеф, як завжди, помітив мій настрій і покликав у свій кабінет поговорити.
До речі, про шефа. Створений мною міф про лютого трударя-самодура працював надійним щитом від зазіхань Сергійка на весь мій вільний час. Адже я все ж таки кішка, яка іноді любить побути на самоті або у компанії подруг. А з Костем у нас стосунки склалися ще в інституті, чисто дружні – він прекрасний сім’янин, і в нього росте троє чудесних хлопчиків. Дружина, хоч і домогосподарка з породи квочок, але жінка гарна. На свята вона створює такі кулінарні шедеври, що пальчики оближеш! Кость у таких випадках, щоб ми не вмирали від заздрості, говорить:
– Ви вважаєте, я таке їм щодня? Помиляєтеся! Мене годують несмачною й корисною їжею, і моїх синів так само!
Кость щільніше зачинив двері – у його секретарки гарний, ледь не абсолютний музичний слух та довгий язик – і простягнув мені філіжанку кави.
– Що трапилося? Ти засмучена?
– Ні, я не засмучена, я не знаю, як краще розстатися із Сергієм. Я в ньому розчарувалася…
– Що
