лежать у лікарнях, платять гроші. А у диких племен дівчині з дитиною легше вийти заміж, вона вже довела свою придатність до материнства. «Батько вб’є» – вигадай що-небудь оригінальніше. Коли я вчилася в інституті, була схожа ситуація. Гірше: коханий зник у невідомому напрямку, а в село дівчина не показувалася. Теж боялася стати жертвою рідного батька. Народила й жила в гуртожитку, ми їй допомагали, чим могли. А якась добра душа не витримала й написала докладний лист її батькам, які навіть не підозрювали, що стали дідусем і бабусею. Вони приїхали в той же день, як отримали та прочитали лист. Дочці навіть не дорікнули, забрали внучку з собою, а юній матері заборонили й думати про заочне відділення, куди вона вже зібралась перевестися, щоб працювати й утримувати свою незаконнонароджену дівчинку. Ця Людка потім зі сміхом розповідала, як мати ранком жене на пасовище корову: в одній руці лозина, а іншою дитячого візочка перед собою штовхає. Село погомоніло, та й замовкло. А Наталка вже в перший клас ходить. А найцікавіше, що через три роки рідний батько матеріалізувався й одружився. Напевно, по їдальнях та кабаках набридло харчуватися.
– Прямо казка…
– Чиста правда. Ризикни, якщо любиш Георгія.
– Я не знаю… Якби знати напевно, що так буде… Але батько, – він у мене такий строгий. Я не переживу його гніву…
– Тоді слухай ще одну історію з життя моєї одно- класниці.
Я сходила на кухню, швиденько зробила апельсинового фрешу, розлила його в свої улюблені французькі склянки, що падають і не б’ються, як мене запевняв і щиро обманював продавець, і принесла Жанночці на маленькій таці, як у ресторані.
– Спасибі, – нявкнула та і стала пити так швидко, немов знемагала від спраги. Напевно, від моїх байок її постійно кидало в піт, і організм зневоднів, як літом у спеку.
– Добре, слухай. – Я знову вмостилася у своїй улюбленій позі поруч, поставивши тацю зі склянками на журнальний столик.
– У моєї колишньої однокласниці Ради мати українка, а батько – стовідсотковий циган, не табірний, а сучасний, цивілізований. Одягнений завжди чистенько, золотий ланцюг на шиї, обличчя – індійське кіно, типовий індус: яскраві чорні очі, широкий ніс, дуже смаглява шкіра. Ми з ними кілька років на одному майданчику прожили, квартири поруч, стінки тонкі, геть усе прекрасно чути. Знали, що у кожного в борщі кипить. Він був по-східному гостинним, іноді добрим, але запальним і вимогливим. Радка з сестрою Анжелкою одного разу каструлю залишили на столі в кухні й побігли серіал додивлятися по телевізору. Батько прийшов з роботи, помилувався на каструлю та й вилив залишки борщу їм на голови, щоб знали, як від роботи ухилятися. Мене тоді це вразило: мій тато на такі дріб’язки ніколи не звертав уваги, він хапався за серце, тільки коли його єдина дочка приносила за контрольну «четвірку» замість обов’язкової «п’ятірки», саме так він компенсував відсутність сина. Радина сестра Анжелка відчула легке нездужання, коли її коханий благополучно відправився служити до армії. Попереду були одинадцятий
