у деяких випадках перевірки гіпотези. Бо тоді треба з гіпотези, яку ми хочемо перевірити, через дедукцію дійти висновку, а цей висновок порівняти безпосередньо чи опосередковано зі сприйняттєвими судженнями. Попри це, дедукція та індукція є характерними методами, перша – для апріорних, а друга – для апостеріорних наук. Лише, знову ж таки, треба мати на увазі не способи, якими науки у своїх дослідженнях доходять до певних тверджень чи формулюють судження, а способи, якими вони їх остаточно обґрунтовують. Отже, певною мірою дедукція є характерним методом для апріорних, а індукція – для апостеріорних наук. Це означає, що дедукція може слугувати методом остаточного обґрунтування суджень лише в апріорних науках, тоді як індукція – лише в апостеріорних; причому тут постає між обома видами наук та відмінність, що дедукція в апріорних науках є водночас винятковим методом обґрунтування суджень, тоді як в апостеріорних науках, крім індукції, можуть використовуватися ще й інші методи остаточного обґрунтування суджень, однак серед цих методів ніколи немає дедукції34.
Тож можна сказати, що апріорні науки, або раціональні, саме тому слушно називаються також дедуктивними науками, що повинні послуговуватися дедукцією, коли хочуть остаточно обґрунтувати свої твердження, хоча доходити до своїх тверджень можуть як за допомогою дедукції, так і за допомогою індукції. А науки апостеріорні, або емпіричні, саме тому слушно називаються також індуктивними науками, що є єдиними науками, в яких індукція може слугувати для остаточного обґрунтування тверджень, попри те, що доходити до своїх тверджень індуктивні науки можуть як шляхом індукції, так і дедукції, попри те, що вони також послуговуються дедукцією як допоміжним засобом під час перевірки деяких своїх припущень.
Так само як точне визначення поняття «науки, яка спирається на розум, незалежно від досвіду» і «науки, яка спирається на досвід» дає змогу провести виразну межу між апріорними та апостеріорними науками, так і чітке розмежування понять «науки дедуктивної» та «науки індуктивної» виявляє неслушність наведених у вступі тверджень Міла, які затирають різницю між науками дедуктивними і науками індуктивними. І якщо той самий Міл разом із багатьма іншими висновує, що всі індуктивні науки мають тенденцію до того, аби стати дедуктивними, і якщо вбачає в цій зміні прояв поступу індуктивних наук35, він висловлюється не зовсім точно. Аджє ніколи індуктивна наука не може стати дедуктивною; натомість можна індуктивну науку, якщо вона досягла певного рівня розвитку, вбрати у дедуктивні шати, викласти її дедуктивним чином, систематизувати її за допомогою дедуктивного методу (у цьому разі цей метод також відомий як синтетичний). Так само можна дедуктивну науку вбрати в індуктивні шати, викласти її індуктивним чином, систематизувати за допомогою індуктивного методу (у цьому разі цей метод відомий як аналітичний). Але метод систематизації і викладення певної науки є для її справжнього
Це твердження зовсім не суперечить згаданому факту, що у певних випадках апостеріорні науки послуговуються дедукцією для перевірки своїх гіпотез. Алє тоді дедукція не є ані методом обґрунтування, ані навіть методом перевірки цих гіпотез; є лише приготуванням до справжнього обґрунтування, яке полягає у порівнянні суджень, виведених із цих гіпотез, із сприйняттєви-ми судженнями. Однак можна також перевіряти отримані судження іншим способом, аніж за допомогою дедукції із загальніших суджень. Це не суттєво для підтвердження, аби йому передувала дедукція.
L. c., Book, Ch. XIII, § 7.
