style="font-size:15px;"> Другим зі згаданих моментів є математикоідальний характер логістики та її символіки. Математикоідальний, не математичний, оскільки ані окремі логістичні символи не володіють математичним значенням, ані логістичні операції не є математичними діями. І перші, і другі можуть стати такими лише завдяки застосуванню спеціальної інтерпретації. Але про це легко можна забути і приписати логістичній символіці той же характер, що й математичній символіці, а разом із ним також і всі її переваги і привілеї. І таким же чином можна припуститися помилок, джерелом яких є власне математична символіка.
Однак, попри той ґрунт, на якому в даному випадку проростає символоманія разом із прагматофобією, і попри те, до якого виду її відносять, у ній не можна вбачати невинні прояви. Вона може негативно впливати у різних напрямках. Перш за все у сфері досліджень, якою займаються символомани і прагматофоби. Тенденція ставити символи понад речами може призвести до того, що речі підпорядковуватимуть символам, тобто про речі будуть стверджувати те, що випливає із символічних припущень і дій, без огляду на те, що самі речі говорять про себе, або навіть усупереч цьому. Але у цьому напрямку претензії символоманів і прагматофобів завжди знайдуть – рано чи пізно – противагу в працях тих дослідників, які, хоча й користуються символікою також, але ніколи не забувають про її справжнє завдання і пам’ятають, що вона повинна підпорядковуватися речам, а не речі їй. Зрештою, це ніби внутрішня справа кожної науки: в конкретному випадку дати собі раду з розквітлою на її ниві символоманією і прагматофобією, які, однак можуть негативно впливати також і на ті сфери дослідження, які лежать за межами їх рідної ниви. Але найбільшої шкоди символоманія і прагматофобія може завдати тоді, коли впливатиме на формування молодих науковців. Молоді науковці легко піддаються чарам, які поширює навколо себе будь-яка символіка, навіть не така досконала; їх приваблює відносна легкість, з якою можна оперувати символами, тоді як, опиняючись віч-на-віч із речами, виникають різні труднощі. Приваблює їх також і чар таємниці, яка огортає будь-яку символіку, доступну лише для тих, хто володіє її мовою28. Тому легко зрозуміти, що і перший, і другий, – захоплений – і певною мірою справедливо – символікою, втрачає холодний критицизм щодо оцінки її ролі та значення і набуває такого способу мислення, котрий навіть після визволення від однобічності, породженої символікою, відбивається на всій позиції, з якою приступають до проблем, як теоретичних, так і практичних, надаючи перевагу формі над змістом, видимості над дійсністю29 .
Звісно, не можна саму символіку звинувачувати у символоманії і прагматофобії; ці зловживання з’являються лише там, де існують відповідні психічні умови. І все, що ще можна сказати негативного про символоманію і прагматофобію, не стосується самої символіки, яка є чудовим і незамінним засобом певних наукових досліджень. Тому
«Ce langage n’est compris que de quelques initiés, de sorte que les profanes sont disposes à s’incliner devant les affirmations trachantes des adeptes» (H. Poincare, I. c. str. 152). [«Цю мову розуміють лише декілька посвячених, так як профани готові схиляти голови перед заклинаннями адептів».]
Неважко помітити певну подібність між типом символомана-прагма-тофоба і типом бюрократа, якщо ми погодимося із дефініцією бюрократії, сформульованою недавно померлим віденським професором Кляйном, згідно із якою вона є «формальною правосвідомістю у поєднанні з фактичною байдужістю» [«formelle Rechthaberei in Verbildung mit sachliger Gleichgültigkeit»].
