слова стосувались паровичника, та було й зрозуміло, що капітан не міг відразу за нього заступитися, проте все, здавалось, ішло до ладу. Паровичник заходився щось пояснювати і з самого початку опанував себе, величаючи Шубаля «паном». Як тішився Карл біля покинутого касиром столу, де він раз по раз, радий мов дитина, надавлював на терези, на яких важили листи. Пан Шубаль несправедливий! Пан Шубаль дає перевагу чужинцям! Пан Шубаль вигнав паровичника з машинного відділу і звелів йому чистити вбиральні, що аж ніяк не входить в обов’язки паровичника! – Ділові якості пана Шубаля, і ті взято під сумнів, начебто вони більше показні, а насправді їх не було. Слухаючи ці слова, Карл пильно, щосили в’їдався очима в капітана, лагідно, ніби той був його колегою, аби тільки трохи невдалі вислови паровичника не спричинилися до його неласки. Одначе з усіх тих розмов нічого не можна було до пуття зрозуміти, і коли капітан дивився й досі поперед себе і в очах його світився рішучий намір дослухати цього разу паровичника до кінця, то іншим панам терпець увірвався, і невдовзі голос паровичника вже не звучав упевнено на все приміщення, а це вже було небезпечно. Перший почав гратися своїм ціпком чоловік у цивільному, стукаючи ним, щоправда, тихенько, об паркет. Інші панове поглядали сюди й туди. Чиновники з управи порту взялися за документи й заходилися, хоч ще й трохи неуважно, їх гортати, корабельний офіцер знову підсунув ближче до них свого стільця, а старший касир, гадаючи, що вже виграв справу, іронічно зітхнув. Серед цієї загальної неуваги, схоже, тільки служник, який трохи співчував горю бідняка, що опинився перед панами, здавалось, ще слухав його і поважно кивав Карлові головою, ніби хотів цим щось сказати.
Тим часом за вікнами тривало портове життя: пласка баржа з цілою горою бочок – їх довелося добре укласти, щоб вони не розкочувалися, – пропливла повз корабель, і в каюті запала темрява: невеличкі моторні човни, що їх Карл тепер, коли б мав досить часу, міг би як слід роздивитися, стрілою мчали вдалину, скоряючись порухові рук людини, що стояла за стерном. З шумовиння подекуди виринали химерні поплавці і відразу ж під здивованим поглядом Карла тонули знову; човни з океанських пароплавів, що їх матроси, завзято веслуючи, вели до берега, були повні пасажирів; вони, як і належало, сиділи спокійно й очікувально, хай багато хто з них не міг відмовитися від втіхи крутити головами, стежачи за цими мінливими лаштунками. Нескінченний рух, неспокій, перенесений з неспокійної стихії на безпомічних людей та на витвори їхніх рук.
Та все закликало до поспіху, до виразності, до вкрай ретельного змалювання; а що ж робив паровичник? Говорячи, він увесь обливався потом, паперів, що на вікні, він уже давно не міг тримати в тремтячих руках; з усіх сторін світу напливали на нього нарікання на Шубаля, з яких, на його думку, одного-єдиного вистачало би, щоб остаточно цього Шубаля поховати, втім усе, що він міг продемонструвати капітанові, була лише якась сумовита коловерть усього водночас. Пан із бамбуковим ціпком давно уже тихенько посвистував у стелю, панове з портової
