сюди дорога на Жу-равлівку?
– А ви хто такі? – знову запитав чоловік з рушницею,
– Сліпий з поводатирем.
– Мабуть, у тебе, діду, і поводатир сліпий, що завів тебе сюди. Хіба ж це дорога на Журавлівку? Це – дорога на Хорошів.
– На Хорошів? Ти скажи… Хоч ночуй серед дороги. Ач куди завів, капосний хлопець. Ну, що тепер робити? Було б заночувати у городі: там у мене й чоловічок знайомий є, Наливайко Семен. Та й діло є до нього… – бурмотів дід.
– А нащо тобі Наливайко Семен? – підозріло запитав чоловік з рушницею.
– Та так… діло є…
– Яке? – грізно вже запитав чоловік.
Видно було, як старий затрусився від жаху.
– Хто це? Хто це? – голосно зашепотів він, нахиляючи до хлопця. – Чи не розбишаки які?
– Кажи, яке діло у тебе до Семена Наливайка?
– Діло?.. – мимрив дід. – Та ось яке: кланявся йому мурза ногайський з того світу, що тягав його колись на аркані коло Тору!
– Тьху, чортяка! – вилаявся чоловік, – я й не впізнав тебе… А це – Дороше?
– Це – я, тату! – засміявся поводатир і зняв бриля.
– Це ти, Дороше? – почувся дівочий голос з возу.
Дорош, придивившись, побачив свою старшу сестру, що підвелася й дивилася на нього з мажі.
Батько Дорошів, знявши шапку, цілувався з запорожцем.
– А… – сказав другий чоловік, що досі стояв мовчки коло До-рошевого батька, – це мій молодчик Дорош. Так ось на кого чекав Семен серед дороги. Ти що це, у поводатирі найнявся?
– У поводатирі!
– Дивні діла твої, Господи. Нічого не розумію.
– Сідай на воза, дяче, потім зрозумієш, – весело сказав Наливайко.
Але бакаляр не поліз на воза, і мажа, поскрипуючи, рушила з місця, а коло неї пішли чоловіки. Бандурист ішов тепер легко й рівно, а головне без поводатиря. Бакаляр, що йшов поруч, скоса поглядав на бандуриста й ніяк не міг второпати, в чому діло. Він іноді намагався обігнати бандуриста і наче непомітно заглядав йому в вічі, та ледве він кидав погляд на нього, бандурист закочував баньки, і перед бакаляром при блідім світлі місяця були невидющі очі сліпця. Нарешті бакаляр не витримав і спитав:
– Скажи, добрий чоловіче, як це ти, сліпий, та ще поночі, так добре йдеш по дорозі?
– А мені однаково, що вночі, що вдень.
– Мабуть, неоднаково, бо вдень ти ходиш з поводатирем, а вночі сам.
– А це мене воєвода ваш навчив так ходити.
– Чи не батогами часом?
Бандурист засміявся:
– Ти думаєш, пане бакаляре, що й нам субітки дають, як ти своїм школярам? У нас, друже, не так: прикують до стовпа ланцюгом та киями.
– Еге-ге! – сказав бакаляр, – тепер і я бачу, що ти за нічний птах. Ти часом не з тих птахів, що кричать: «Пугу! пугу!»
– Козак з Лугу! – відгукнувся з мажі Дорош.
– Ач…
