прислала хлопців і дівчат,А вік такий, що важко розрізнити,
Відомо лиш, що їх по п’ятдесят.
– Я певна, царю, ти не помилився…
– Я так зробив, що кожен з них умився.
У хлопців тільки бризки відлітали,
Дівчата ж – руки ніжно до лиця.
Балкіс іще не раз перевіряла,
Чи справді мудрий Ізраїлю цар.
Алмаз прислала більший від горіха —
Царя перемудрить собі на втіху.
Щілина в ньому, що не видно оком,
На нитку нанижи алмаз той, ну!
Та шовковичний черв’ячок із боку
Тоненьку павутинку протягнув.
Тоді Балкіс-Македа невгамовна
Коштовний кубок шле до Соломона:
– Якщо його вологою наповниш
Не з неба, не з землі – він буде твій.
Цар піною з-під кінської попони
Наповнив кубок і відправив їй.
Цариці Савській, як би там не йшлося,
Принизить Соломона не вдалося.
Й на ложі вже не та цариця Савська,
Ну просто надокучила, і квит.
Тож якось цар над нею посміявся,
З царем тоді сміявся весь нарід.
Чутки ходили, що в цариці ноги
Зурочені були пташиним богом.
Що там у неї,– думали, гадали,—
Гусячі лапи, ратиці козла?
Вона ж під сукню довгу їх ховала,
Навіть на ложі в одязі була.
Цар Соломон підлогу кришталеву
Велів покласти на басейн. Миттєво
Майстри-умільці диво те зробили
(Цар мав на думці ще чимало див),
У чисту воду рибок запустили,
І цар царицю в гості запросив.
Цариця Савська в супроводі свити
У довгих пишних шатах гордовито
Йде у палац на поклик Соломона —
Господар добру зустріч обіцяв.
Та за дверима – водна перепона,
А цар на троні з іншого кінця.
А далі… Суламіф кричить: – Я знаю!
Цариця Савська сукню піднімає!
– Так, Суламіф, криві і волохаті
В цариці ноги. Це всього лиш мить
Тривало – миті на дива багаті,
Бо у ту мить весь люд царицю зрить.
Ні дня цариця в мене не лишалась,
Вночі немов ужалена зібралась
І вирушила з почтом вранці-рано,
Не попрощалась. Я послав услід
Гінця за її пишним караваном…
Я не бажав тому посланцю бід.
Він віз траву, що знищує волосся.
Та повернутись хлопцю не вдалося.
В торбині Балкіс голову прислала —
Отак мені помстилася вона… —
Іще коханій Соломон чимало
Оповідав, чого ніхто не знав.
Як рятувався від Авессалома5,
Від ревнощів Адонії6 по тому.
Втікати довелось, поневірятись,
Як бідував колись в чужих краях.
Як влаштувався кухарем в палаці
І як зійшовся з дочкою царя.
Як утекли, кохалися,
