іще Мойсей.Цар наказав: – Несіть мерщій до мене
Підвіски із карбункулів черлених!
Сам одягнув коштовності коханій:
– Належу я тобі, а ти мені! —
Й повів в бенкетну залу без вагання,
Де друзі й піддані вклонилися до ніг.
Сім днів мигцем минуло з того ранку,
Як Соломон в палац привів коханку,
Прекрасну Суламіф. Любовні хвилі
Для них обох не мали берегів.
Цар дарував коштовні речі милій
Й про кожен камінь дивні речі вів.
Мав Соломон багатства незліченні —
Готовий все віддати нареченій.
На пальці ніг струнких у черевичках
Володар персні ніжно нанизав,
Цілунками вкривав і груди й личко
Й розповідав усе, що тільки знав:
– Ось це – землі Офір священний камінь,
Анфракс, ти лиш торкнись його вустами —
Гарячий він і має колір крові,
Немов після цілунків твої губи.
Це камінь гніву, влади і любові,
Лікує серце й пам’ять, моя люба.
Цей непримітний, а ціни не має,
Ним володіти кожен цар бажає,
Бо камінь срібло під землею чує,
Прозорий і холодний, мов сльоза.
Ти безкорисна, я тобі дарую,
Він має дивну назву Мгнадіс-Фза.
А ось дівоцтва камінь полохливий —
Сапфір – блакитний, чистий, незрадливий,
Гамує спрагу він, моя кохана,
І кожному дає ясні думки.
А ось Шамір – твердий і нездоланний,
Чи Адамас – живе в землі віки
Й проміння сонця всотує віками,
Милуйся ним, він грає кольорами.
Цей камінь буде в поміч в кожнім ділі:
З ним вправний воїн вирушає в бій,
Він пологи полегшить породіллі.
Вважають греки: камінь-чародій.
Ось камінь місячний, блідий, сумирний,
Халдейським магам в їхніх вправах вірний.
Підніс смарагд коханій на долоні:
– Дивись – зелений, чистий, весняний.
Це заповітний камінь Соломонів,
Гадюк відгонить і непевні сни.
Цар ощасливив Суламіф дарами:
Нефрит, і бірюза, й орлиний камінь,
І сардонікс, й малиновий лігірій,
І жовто-золотистий хрісоліт,
Котяче око, аметист, веріллій —
Тим каменям було по сотні літ.
Перлинами намисто вигравало,
І бірюза на пальцях оживала.
Бурштин іскривсь, коралі червоніли,
Неначе мак на грудях молодих,
І теплота оголеного тіла,
Немов огнем, запалювала їх.
На ніч кохана ложе готувала,
Золотоцвітом ніжно покривала…
– На царський човник моя мила схожа
В Офір-країні плином по ріці. —
Цар тихо говорив. – Це милість Божа,
Твоя голівка на моїй руці.
Так сталося – царя царів кохання
Заполонило. Перше
