Шляхи долі. О. Генри

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Шляхи долі - О. Генри страница 38

Шляхи долі - О. Генри Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

сказав Малий, милуючись своїм діамантом, – там досить грошей. Я не мав справи з такими сумами, але насмілюся сказати, що бачив, як мій названий батько ховав за раз п’ятдесят тисяч до бляшаної коробочки, яку він називає сейфом. І він часом дозволяє мені носити ключ, щоб показати, як він визнає в мені малого Франциско, який давним-давно відбився від стада.

      – Ну то чого ти чекаєш? – сердито спитав Такер. – Не забувай, я можу будь-якої миті покласти край твоєму солодкому життю. Якби старий Уріке дізнався, що ти самозванець, що б із тобою стало? О, ви не знаєте цієї країни, містере техаське дитя. Закони тут перемазані гірчицею. Ці люди розтягнуть тебе, як жабу, на яку наступили, і на кожному куті вгатять п’ятдесят ударів палкою, аж вона зламається. А що залишиться, згодують алігаторам.

      – Хочу вам сказати, напарнику, – сказав Малий, сповзаючи в шезлонгу, – що все залишатиметься, як є. Мені й так добре.

      – Що ти маєш на увазі? – спитав Таке, постукуючи склянкою по столу.

      – План відміняється, – сказав Малий. – І коли вам випадатиме нагода зі мною побалакати, прошу до мене звертатися дон Франциско Уріке. Обіцяю відгукнутися. Гроші полковника Уріке залишаться при ньому. Його маленький бляшаний сейф у такій безпеці від нас, ніби він замкнений у Першому національному банку Ларедо.

      – То ти збираєшся обійтися без мене? – сказав консул.

      – Звичайно, – життєрадісно відповів Малий. – Обійтися без вас. Саме так. А тепер я поясню чому. Першої ночі в полковника вдома мені показали спальню. Ніяких вам ковдр на підлозі – справжня кімната, з ліжком і всяким таким. І перш ніж я заснув, прийшла моя названа мама й підіткнула мені ковдру. «Панчіто», – каже вона, «загублений мій, Бог привів тебе назад до мене. Благословенне ж буде його ім’я». Ось що вона сказала, ну, чи якусь подібну дурницю. Тоді мені на ніс впала капля дощу. І все, містере Такере. Так воно й залишається. І далі має залишатися. Не думайте собі, що це все заради мене. У мене не дуже в’язалося з жінками, і мами я теж не знав, але ця леді не має дізнатися правду. Один раз вона вже пережила втрату сина; вдруге вона цього не витримає. Я людина безчесна, і, може, мене сюди прислав диявол, а не Господь, але цей шлях я пройду до кінця. А тепер, не забувайте, що я – дон Франциско Уріке, якщо вам треба буде до мене звернутися.

      – Я сьогодні ж тебе видам – ти, обманщику затятий, – сказав, запинаючись, Такер.

      Малий підвівся, спокійно взяв Такера за горло сталевою рукою і повільно відтягнув у кут. Тоді витягнув з-під лівої руки револьвер із перламутровою рукояткою і приставив холодне дуло консулу до рота.

      – Я розказав вам, чому я тут, – сказав він зі старою-доброю крижаною посмішкою. – Якщо мені доведеться звідси поїхати, причиною цьому станете ви. Не забувайте, напарнику. А тепер, скажіть, як мене звати?

      – Е-е… дон Франциско Уріке, – видихнув Такер.

      Знадвору почувся шурхіт коліс, тоді хтось крикнув і вдарив батогом товстобокого коня.

      Малий прибрав револьвер і пішов до дверей. Але ще раз обернувся

Скачать книгу