анекдот про manu facta manu distruo?
– Так.
– Хочете знати мою думку?
– Для того й спитав.
– Це придумано для виправдання Хмельницького.
– Виправдання?
– При Масловому Ставі він виглядав жалюгідно. З польського боку на нього дивилися як на дволичного змія, котрий мало чим відрізняється від посаджених на палі, а з протилежного – як на клієнта Конецпольського, що відступив від братів по вірі заради закріплення за собою Суботова. Наслухався він проклять, не позаздриш.
– Але кому потрібно виправдовувати його у такий дивний спосіб?
– Йому самому, – оглядаючі посріблену панораму, Виговський запалив люльку. – А з іншого боку, історія з manu distruo вигідна таким, як осавул Барабаш.
– …?
– Цей хоче бути найвірнішим собакою гетьманів, тому плітка про Хмельницького-оракула йому вигідна. Адже в ній сотник грозить ледь не новим рокошем. Такого ніколи не поставлять на чолі війська. Барабаш, як всім відомо, мріє про булаву. Якби Потоцький з Яремою не вперлися, він би її мав.
– А якщо, пане писарю, я вам скажу, що історія правдива, що сам гетьман про неї свідчив?
Певний час Виговський їхав мовчки. Люлька його пригасла.
– Якщо так, то Хмельницький більш небезпечний, аніж мені здавалося, – нарешті сказав він. – Дивно, що гетьман відпустив його з Кодака.
– Він все ж таки чигиринський сотник.
– Так, – Виговський раз за разом викреслював каменем іскру, але люлька залишалася мертвою. – Чигиринський сотник.
– Ви думаєте, що маневр Хмельницького вдався і що він повністю виправдався в очах товариства?
– Думаю, так, – кивнув писар, коли димок завіявся над чашкою. – Навіть якщо товариство й не вірить йому до кінця, вибору в запорожців немає. Вони зараз сповнені мстивого духу. Шукають руського Гедеона, або ж Макавея, шукають, аж землю риють, – він примружився на золотаво-руді переливи південного обрію. – Може й відшукали.
– Можливо це тільки пусті чутки, але мені розповідали, що Хмельницький схильний до чарки, балачок у шинках та до хутірського сибаритства. Що він ласий на золото і товстих жінок… – Немирич припалив свою люльку від писаревої. – Дивна вдача як для руського Макавея.
– Чутки загалом не пусті, – підтвердив Виговський. – Той Зиновій полюбляє міцні наливки, та й пишною плоттю не бридиться. Проте такі схильності фасаду не заважають. Він, як вам, певне, відомо, з корінних шляхтичів Абданку. Син героя Цецорської баталії, про якого перебенді співають, та й сам у тій баталії обсмалився. Навчався в єзуїтському кублі, але не звернув на папіжництво. Бігло вміє латиною і високому листуванню навчений. Товариство, хоч-не-хоч, таке враховує, особливо родовід. Там розуміють, що безродні і неосвічені павлюки з гунями лише до першої значної пригоди. Та й сильні світу сього з такими за стіл ніколи не сядуть, перемовин не вестимуть,
