та людність й те золото йому боком не вилізли.
– Поки що не вилазять. Навпаки.
– До пори, до часу, пане сенаторе, до пори, до часу. Великі успіхи призводять до великої заздрості, а велика заздість – до великих руйнувань. Що буде, коли ті політики, які штовхають Республіку до Відня, і Хмельницький-змій знайдуть спільну мову?
– Велика коронна політика, пане каламарнику, любить героїв і переможців. Великі коронні політики Гембицький та Оссолінський далеко у Варшаві, а Хмельницький глибоко в дупі, – нагадав Немирич. – Та й ми з вами не провидці, щоб так далеко заглядати в майбутнє. До речі, – всміхнувся він, – коронний гетьман тепер захоплений юною пророчицею, яка повністю солідарна з вами.
– Щодо чого?
– Щодо руйнувань, попелища, нового Свидриґайла та іншої апокаліпси. До речі, коли мова йде про друге пришестя Свидриґайла, великий гетьман уявляє собі зовсім не Хмельницького.
– А кого ж?
– Невже не розумієте?
– Ні, – після довгої паузи похитав головою Виговський.
– Я не вірю.
– Підкажіть.
– Мова йде про ясновельможного й дуже амбітного родича Свидриґайла.
– Ви знов про Ярему? – нарешті здогадався писар.
– Не я, пане, а великий і мудрий Конецпольський, – розсміявся Немирич. – Але це між нами.
– Звісно, – на обличчі Виговського здивування мішалося з невдоволенням. – Ви бачили ту пророчицю?
– Мав сумнівне задоволення. Вона брудна, розбещена та хитра, як і належить істинній шахрайці. Хоча, думаю, пану Яношу така кассандра сподобалася б. Але, ясна річ, не в напрямі жіночих принад.
– Ваш друг є посвяченим у якесь знання?
– Самі в нього спитайте, – сенатор раптом пришпорив жеребця, махнув нагаєм і помчав засніженим полем.
Тим часом на тих дрогах, що першими їхали за верховими, також розмовляли про політику. Молодший Зорка відразу після знайомства почав розпитувати сина підстарости про Францію та обставини європейської війни. Маючи нагоду представити свої стратегічні міркування, Мечислав розгорнув перед юним співрозмовником широку картину змагань та інтриг. Він відразу натякнув, що не є безумовним симпатиком імператора, хоча більшість його європейських знайомих твердо стоїть на боці Габсбургів. Розповів про спустошені землі, які все ще не можуть оговтатися від насильств та грабунків, що чинили там найманці Валленштайна і Тіллі.
З переліку безумовних злочинів, вчинених полководцями імператора, син старости виділив руйнування Гейдельберзького замку, романтичного гнізда Пфальцських курфюрстів, красою якого захоплювались найвидатніші поети і художники. Він описав спаплюжені сади Фрідріха П’ятого, де вогонь і ненависть перетворили на ніщо цілу архітектурну симфонію. Повідав про опоганені та розграбовані княжі покої, де батальйони щурів бігають дрантям із дорогоцінних гобеленів, картин та античних рукописів.
Згадав, серед іншого, що бачив
