– Минулого разу ти напустив туману, але тепер вже все ясно, як білий день.
– Як білісінький день, – повторила за нею Кассандра.
– І чого ж вам ясно? – син підстарости вставив своє запитання між двох стогонів бочки.
– Тебе подарували богині-незайманці, а не тій богині, що віками не злізає з чоловічого прутня, – мовила крізь сміх Каліпсо.
– Ти не коханець, ти балакун, – підтвердила Кассандра.
– Погонич волів, – знущалася далі ліва.
– Святенник і боягуз, – тепер вже й права сміялася.
– Чого від мене хочете?
– Щоб ти припинив опиратися натуральній силі.
– Я й не опираюся.
– Опираєшся, – вже без сміху сказала Каліпсо. – Біля тебе вмлівав від пристрасті чарівний хлопчик, а ти лежав як замерзла колода і розбалакував про війну. Хіба ти розумієшся на війні? Тобі лише бочками кермувати.
– Ви демони, – здогадався сновидець. – Геть від мене!
Він гаряче зашепотів Ісусову молитву. Сміх спокусниць сповз на тихе хихотіння й звідкісь знизу пролунав страхітливий тріскіт.
«Бочка!» – верескнув Мечислав; він відчув, що летить у прірву. За мить щось крижане та пекуче затопило весь всесвіт, нахабно забилося до рота і носа. Крик захлинувся.
Відтак міцна рука висмикнула сина підстарости зі сніжного полону.
– Яка ще до дупи бочка? – почув він веселий голос Креховецького. – Якщо ви, вчений пане, так міцно спатимете у цих вутлих санках, то вони перекидатимуться при кожному повороті.
7
Вони встигли до Корсуня якраз перед вітряними дощами, що перетворюють шляхи на болото. Саме місто справило на сина підстарости гнітюче враження. Майже три чверті його займав погар, вцілілі будинки здавалися сплющеними і вбогими, й тільки під захистом Корсунського замку перебувало з півсотні капітальних споруд. Над цитаделлю гордо стриміла свіжа костьольна вежа, а над бастіонами підняті були шатри і знамена, увінчані золоченими сферами.
Мечислав ще на під’їзді відчув, що знаходиться поряд з військовою резиденцією. Далеко перед Корсунем їхню валку перехопили роз’їзди з містових козаків, які перевірили глейти та попередили, що при міській брамі пильнують жовніри, котрим наказано ретельно шукати зброю. З того часу, як комісар наклав обмеження на служби в грецькому обряді, не проходило й ночі, щоб у землях Корсунського полку не знаходили вбитих. Старший роз’їзду доповів новому військовому писареві: вже тиждень розшукують збойців, що припинили життя ліценціату Вепровському.
– Серед вас латинніків не бачу, – глянув козак на дроги. – Проте не варто легковажити. Містом швендяють гультяї. Одного садять на палю, а десять балують.
– Комісар у замку? – поцікавився Виговський.
– Три дні тому, пане писарю, з панцирною хоругвою й двома сотнями лейстрових58 рушив до Переяслава, – рапортував козак,
