Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Улюблені пісні XX сторіччя - Михайло Маслій страница 37
Пісня про вчительку
Сонечко встає, і шумить трава,
Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти.
Вчителько моя, зоре світова,
Звідки виглядати, де тебе знайти?
Вчителько моя, зоре світова,
Звідки виглядати, де тебе знайти?
На столі лежать зошитки малі,
Дітвора щебече золота, золота,
І летять, летять в небі журавлі,
Дзвоник ніби кличе молоді літа.
І летять, летять в небі журавлі,
Дзвоник ніби кличе молоді літа.
Скільки підросло й полетіло нас
На шляхи землі, в ясну блакить, у блакить,
А що в тебе знов та доріжка в клас,
Під вікном у школі явір той шумить.
А що в тебе знов та доріжка в клас,
Під вікном у школі явір той шумить.
Двох синів твоїх узяли фронти,
Воювали, не лічили ран, тяжких ран,
В партизанську ніч посивіла ти,
Як в морози сиві непожатий лан.
В партизанську ніч посивіла ти,
Як в морози сиві непожатий лан.
Знов приходить юнь і шумить трава,
Пізнаю тебе я при вогні в наші дні,
Вчителько моя, зоре світова
На Вкраїні милій, в рідній стороні.
Вчителько моя, зоре світова
На Вкраїні милій, в рідній стороні.
Кажуть, що всі професії йдуть від учителя, школи. Багато людей вдячні школі за ту мудрість, яку вони там здобули, за підготовку до подолання життєвих труднощів. Ці поетичні рядки ще раз нагадують, що школа – осередок усього доброго й світлого, тож треба цінувати її й тих, хто несе світло знань.
Чотирнадцятирічним юнаком приїхав Платон Майборода у Запоріжжя, де продовжував навчання в середній школі № 36. Тут він із захопленням керував шкільним самодіяльним оркестром, який став кращим у місті, терпляче навчав юних оркестрантів гри на мандоліні, балалайці, гітарі, вчив їх музичній грамоті, розписував партії п’єс для оркестру, співав у хорі. Шкільна вчителька Олена Павлівна Дзиваківська помітила захоплення чубатого юнака і, ніби вгадавши у своєму учневі майбутній талант, приносила йому книжки з музики. Учителька оточила Платона увагою, добротою, материнським піклуванням і теплом.
Вдячність цій людині, яка стала для композитора рідною на все життя, Платон Іларіонович задушевно і просто висловив у «Пісні про вчительку». Він написав її у 1967 році на вірш поета Андрія Малишка. Пісня відразу полюбилася.