у перемогу. То поневольні зрадники! Вони лишають його… свій рідний край й вибираються в світ за море… далеко-далеко… до Америки мандрують – на чужині шукають долі-волі.
Непривітно й лячно тепер у нашому краю.
ВЕРБА
На широкій млаковині виросла верба.
Її ніхто не плекав, не доглядав – сама вона виросла.
І старенька вже вона собі. Самою опоною тільки держиться, бо в середині дуплава, зовсім дуплава. Де вона ж таки не подається. Щороку виростають з її кучерявої голови нові віти.
Збиточний вітер знущається над нею; безупину хилить її гілля до самого долу. Невдячна пташина вигрівається по її дуплах і обкидає її за це гряззю. Забагливі людці деруть з неї кору собі на іграшку, немилосердно деруть… Хто хоче знущається над нею.
Другі дерева споглядають із глумом на неї з плодовитих горбів. А їй про те байдуже. Вона з ніким не перечиться, нікому не супротивиться – нишком заплаче та й тільки. Побачить чию-небудь кривду-горе, то ще дужче плаче. Така вже в неї чудна вдача!
Вона знає, що плачем не добуде собі луччої долі, – як не добула її безталанна Україна, – та все-таки залюбки плаче…
Дивна собі тая верба! Не правда ж, дивна?..
Василь СТЕФАНИК
14.05.1871, в с. Русові на Снятинщині – 7.12.1936, там само
Навчався у гімназіях у Коломиї та Дрогобичі (з 1891). І там уже починає пробувати писати. Був членом селянської «Українсько-руської радикальної партії», заснованої у 1890 р. І. Франком та М. Павликом. Після закінчення Дрогобицької гімназії (1892) Стефаник вступив на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові (1892), зблизився з плеядою письменників «Молодої Польщі».
Активно захопившись політичною діяльністю, Стефаник втратив зацікавлення медициною і у 1900 р. покинув університет. Під впливом модерної літератури Заходу він пише поезії в прозі і пробує видати їх окремою книжкою. Однак збірка «З осені» так і не вийшла, письменник знищив рукопис. Ті поезії у прозі, що залишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті. Саме їх і подаємо в нашій антології.
Згодом видав збірки новел «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905), «Вона – земля» (1926).
З 1908-го й до 1918 р. був депутатом австрійського парламенту.
САМОМУ СОБІ
Ти будь у мене, як небо осіннє, уночі – тверда. Будь чиста, як плуг, що оре. Будь мамою, що нічки темненької дитину хитає та тихонько-тихісенько до сну приспівує.
Вбирайся, як дівчина рано вбирається; як виходить у сад до милого, і так ще вбирайся.
Шепчи до людей, як ярочок до берега свого шепче.
Ломи, як блискавка, що найдужчого дуба валить і коле.
Плач, як ті міліони плачуть, що тінню по світі вандрують.
Біжи, як пристрасті мої, що їх більше батогів гонить, як сонце має проміння, лови чужі пристрасті та сплітайся з ними та й разом
