мав обширні володіння у Сіверській землі, а Рюрикові володіння простиралися від Сули на сході і Росі на півдні до Горині і Прип’яті на заході та півночі. І все ж цей дуумвірат26 означав разом з тим і слабкість Київського князівства, бо між співправителями хоч і панував мир, одностайності не було.
Зараз Рюрик не міг уторопати, чому Святослав висловився так туманно, невпевнено. Хитрує? Який смисл? Сам же затіяв похід!
– Безперечно, йти! І погромити поганих! – повторив він і обвів усіх присутніх суворим поглядом своїх холодних крицево-сірих очей.
Його зразу ж підтримав хан Кунтувдей, дебелий круглоголовий торк27 років сорока. Він долонею протер сите, обсмалене морозом лице, блиснув вузькими чорними очима.
– Чому князь Святослав так питає? Для чорних клобуків хан Кончак, а особливо хан Коб’як – ворог… Людей б’є, скот грабить… Чорний клобук іде в похід на хана Кончака і зловить його на аркан!
Хан Кулдюр, щуплий, жовтолиций, мовчки хитав головою. А старший син Святославів Всеволод Чермний, прозваний так за рудий, аж червоний, колір чуба і бороди, здивовано знизав плечима.
– Хто ж проти походу? Хіба є в кого інша думка? Військо зібране, готове в путь – не розпускати ж його по домівках!
Ярослав усміхнувся кутиками уст. Який гарячий у нього племінник! І, здається, натякає на нього, пускає невидимі стріли в свого стрия? Ну що ж, він прийме виклик!
– Я проти, – промовив він тихо і ще тихіше повторив:– Я проти…
Всі голови обернулися в його бік. Чи не почулося їм?
Святослав стиснув зуби. Він так і знав! Хитромудрий Ярослав приїхав для того, щоб знову, як це бувало вже не раз, викинути коника!
– Чому, брате? – запитав, ледве стримуючись. – Ти ж знаєш, що без тебе, без твого могутнього і хороброго полку ми не можемо сподіватися на остаточний успіх… Для задуманого походу в глибину Половецької землі потрібні великі об’єднані сили! Ти ж підведеш нас усіх!
– Нині, браття, не ходіть! – з притиском сказав Ярослав. – Який зимою похід? Одні муки! Сніги, морози, безкормиця для коней… На носі – весна. Розтане – буде ще гірше… Давайте виждемо час і, якщо дасть Бог, влітку підемо. Зберемо ще більшу силу, погромимо половців і заженемо Кончака за Дон, аж в Обези, як колись Володимир Мономах загнав його батька Атрака… Залишилося ж зовсім небагато ждати – березень, квітень, травень… Зате підготуємося як слід!.. Та й недужий я зараз…
– У нас уж все готове, княже, – чого ждати? Ніби для нас первина робити зимові походи! Кончак же не ждав весни, а напав у найлютіші морози, в снігопади. І безкормиці не боявся! – вигукнув Рюрик.
За столом запанувала тиша. Ярослав не поспішав відповідати Рюрикові на його справедливі слова, кривив губу.
Святослав осудливо похитав головою, пильно подивився на Ярослава. Потім тихо почав:
– Княже Ярославе, якщо
Дуумвірат – спільне правління двох осіб.
Торки – тюркське плем’я, що було на службі у руських князів.
