разу він зробив кілька ковтків. Знову повернув стаканчик на місце.
– Ні, що ви. Як би я за малим там доглядала? Йому лише за два місяці рік.
Скляр трішки довше, ніж вартувало б, затримав на ній свій погляд. «Ця жінка здатна причаровувати», – подумав. Вона не була аж такою гарною, однак надзвичайно мила. Із такими часто буває набагато приємніше, ніж із красунями. І пам’ятаєш їх довше.
– Лишили на брата? – повернувся до реальності слідчий.
– Ні, я ж кажу, він літав у справах до Мінська. Теж тільки сьогодні повернувся.
Єгор звузив очі: обох не було в місті на момент скоєння злочину. Збіг?
– Із ким же ви залишали дитину? – поцікавився поліцейський.
– Із нянею, – просто пояснила Ілона.
– Часто користуєтеся її послугами? Де ви, до речі, її знайшли?
– Та не треба було довго шукати. Це дівчина-студентка, наша сусідка. Вчиться на медсестру в медколеджі. Дуже серйозна й надійна. Уже не раз я користувалася її послугами. Коли одна виховуєш дитину і при цьому змушена працювати, няня – просто необхідність.
Скляр подивився кудись за спину Ілони Вітторіно. Жінка автоматично озирнулася. Виявляється, їхню розмову слухав той самий коп, який щойно так неочікувано кинувся поперед неї.
– Усе гаразд? – поцікавився Єгор, помітивши зніяковіння жінки.
– Так, – усміхнулася.
Єгор із Тарасом непомітно перезирнулися. Від них не приховалася ніяковість жінки, коли вона зрозуміла, що слухає її не лише Скляр. З іншого боку, певно, кожен би в подібній ситуації так почувався.
– Але сьогодні ви без няні? – уточнив Єгор.
– Прошу?
Єгор уже хотів повторити запитання, проте Ілона випередила його:
– О, так. Спершу не зовсім зрозуміла, що ви маєте на увазі. Сьогодні Маша, так звати цю дівчину, не змогла прийти. А оскільки ми вже з Русланом у місті, то без проблем можемо бути з Богданком.
– Дайте мені, будь ласка, її контакти.
Ілона підняла здивовано ліву брову, але нічого не сказала, лише схилила голову на знак згоди.
– Скиньте, якщо можливо, на вайбер. Ось на цей номер, – простягнув свою візитівку. – Надалі, якщо матимете якусь корисну інформацію, у вас буде мій контакт.
– Добре, звичайно, – погодилася Ілона, а Єгор зазначив подумки, що прохання надати інформацію про няню Ілона не очікувала.
– А ваші пацієнти? – продовжив розпитувати слідчий.
– Маєте на увазі, що я тут зараз?
– Так.
– Довелося скасувати. Термінових перенесла на після обіду, решту – на інші дні. Добре, ніхто не заперечував. Хоч як тут заперечити? Я всім пояснила, що сталося, тож…
Єгор із розумінням помовчав. Знову звузив очі, роздивляючись жінку. Чи то пак – скануючи. Він не любив у собі цю звичку. Навіщо звужувати очі, намагаючись проаналізувати, чи людина
