уважно його вивчив.
– Бачу, – зазначив він, – що на складі № 9 урядових запасів лежать дві тисячі карабінів Вінчестера, які замовив султан Марокко, але забув переказати гроші за своє замовлення. У нас такі правила, що гроші потрібно платити наперед. Мій любий Келлі, ваш приятель, генерал Фалькон, матиме вказану кількість зброї, якщо він цього бажає, за ціною виробника. І ви, сподіваюся, даруєте мені, якщо я негайно закінчу нашу розмову. Бо я з хвилини на хвилину чекаю японського міністра та Чарльза Мерфі[21]!
Ця розмова мала гарячі наслідки. Генерал був глибоко вдячний своєму шанованому знайомому пану Келлі. Крім цього, спритний «міністр оборони» був пильно зайнятий упродовж наступних двох днів, купуючи порожні скрині від гвинтівок і заповнюючи їх цеглою, які потім поклали на складі, орендованому зумисне для цієї мети. А коли генерал повернувся до готелю «Еспаньйол», пані О’Браєн підійшла до гостя, відірвала нитку з лацкана його маринарки й зронила:
– Послухайте, сеньйоре, не хочу «втручатися», але що цьому хулігану з мавп’ячим обличчям, котячими очима та довгою шиєю потрібно від вас?
– Sangre de mi vida[22]! – вигукнув генерал. – Неможливо, щоб ви таке казала про мого доброго приятеля сеньйора Келлі.
– Ходімо в садочок, – запропонувала пані О’Браєн. – Я хочу побалакати з вами.
Уявімо, що минула година.
– І ви кажете, – не вірив генерал, – що за 18 тисяч доларів можна придбати меблі для будинку та винайм на один рік із таким прекрасним садом, який нагадує патіо моєї cara[23] Колумбії?
– І це ще буде дешево, – зітхнула молодиця.
– Ah, Dios! – видихнув генерал Фалькон. – Що мені війна та політика? Це місце є раєм. Моя країна має й інших відважних героїв, щоб продовжувати боротьбу. Що для мене слава й убивства представників народу? Ніщо. А тут я знайшов янгола. Купімо ж готель «Еспаньйол», і ви будете моєю, а гроші не будуть марно витрачені на зброю.
Пані О’Браєн опустила свою світлу голівоньку на плече колумбійського патріота.
– О, сеньйоре, – зітхнула вона щасливо, – ви просто жахливі!
За два дні в час, призначений для передачі зброї генералу, на орендованому складі вже поскладали скрині з уявними карабінами, і на них сидів «міністр оборони», очікуючи, що його приятель Келлі приведе туди жертву.
Пан Келлі поквапився призначеної години до готелю «Еспаньйол». Він застав генерала за столом, коли той робив якісь підрахунки.
– Я вирішив, – заявив генерал, – не купувати зброю. Я сьогодні придбав цей готель, і саме в ньому відбудеться шлюбна церемонія генерала Перріко Хіменеса Віллабланка Фалькона з мадам О’Браєн.
Панові Келлі аж дух перехопило.
– Ах, ти стара голомоза бляшанка для вакси, – зашипів він, – та ти шахрай, ось хто ти! Бо ти купив пансіон за гроші, які належать твоїй проклятій країні, де б вона не була.
– Ах, –
Чарльз Мерфі – тодішній лідер демократичної партії.
Sangre de mi vida! (
Сara (
