Ні в кого не було будинків завбільшки з місто – було повітря і вільне дихання на просторі, і легка тінь скелі або дерева, і прозорі джерела, і струмки, не забруднені ні рівчаками, ні трубами, ні іншими насильницькими шляхами, а такі що бігли з власної волі, і луки, гарні без усілякого мистецтва, і серед них – груба хижка, зведена невмілою рукою. Таким був дім тих, хто жив у злагоді з природою, в ньому радісно було мешкати, не боячись ні його, ні за нього. А тепер саме житло є одна з перших причин нашого страху.
(44) Але, хоч життя їхнє було прекрасним і без підступів, вони не були мудрецями, якщо вже це ім’я знаменує найвищу досконалість. Я не заперечую, що були мужі високого духу, так би мовити, народжені прямо від богів: бо немає сумніву, що світ, ще не виснажений пологами, створював тільки найкраще. І, проте, наскільки за вродженими властивостями всі були і сильнішими, і більш здатними до праці, настільки розум їхній не був удосконаленим. Бо природа не дає доброчинність: досягнути її – це мистецтво.
(45) Вони ще не шукали ні золота, ні срібла, ні коштовних каменів в глибині земного багна; не могло бути такого, щоб людина убивала людину не в серцях, не із страху, а заради видовища. Не було ще ні строкатого одягу, ні тканого золота – його й не добували ще.
(46) Що ж виходить? Вони були невинні по невіданню; а це велика відмінність, не хоче людина грішити чи не уміє. У них не було справедливості, не було розумності, стриманості, мужності. В їхньому грубому житті була така собі подоба цих чеснот, сама ж доброчинність дістається на долю тільки душі наставленій, навченій, яка досягла вершин завдяки безустанним вправам. Для цього – але позбавленими цього – ми і народжуємось. У кращих з нас, доки немає освіти, є лише задатки доброчинності, а не доброчинність.
Бувай здоровий.
Лист XCI
Сенека вітає Луцилія!
(1) Нашого Лібераліса засмутила звістка про пожежу, яка дотла спалила Лугдунську колонію. Таке нещастя хоч кого розхвилює, – що ж говорити про людину, яка так любить рідне місто! Ось і вийшло так, що йому знадобилася вся твердість духу, яку він загартовував проти усіляких бід, яких тільки можна боятися, як йому здавалось. А такої неочікуваної і, напевне, нечуваної біди не боялись, і я цьому не дивуюсь: бо не бувало навіть таких прикладів! Багато міст страждало від вогню, – жодне не було знищене. Навіть там, де будинки підпалювала ворожа рука, в багатьох місцях полум’я гасло, і хоч його тим часом роздували, рідко воно пожирало все і нічого не залишало. Навіть і землетруси навряд чи бували такими сильними і згубними, щоб зруйнувати цілі міста. І ніде, в решті решт, не було таких пожеж, щоб нічого не лишилось для іншої пожежі.
(2) А тут стільки прекрасних витворів, кожен з яких міг би прославити будь-яке місто, знищила одна ніч; наймирнішої пори трапилось таке, чого і на війні немає причин боятися. Хто б міг повірити? Тепер, коли у всьому світі панує спокій, доводиться запитувати, де Лугдун, прикраса Галлії! Фортуна, якщо настигала бідою цілу
