Сміх теж затих так само раптово, як учувся. Клим струснув головою, остаточно повертаючись у реальний світ порожньої згорілої хати, де в кімнаті на підлозі лежало тіло.
Ступив крок уперед, ще крок, іще.
Присвітив.
Горілиць.
Лука.
Калюжа крові довкола голови.
Нагнувся, спрямував промінь. Кров цебеніла з шиї, горло йому розпанахали зовсім недавно.
Рух за спиною почув не відразу, запізнився з реакцією на секунду, не більше.
По потилиці вдарили, сильно, влучно.
Поринаючи в туман несвідомості, знову почув моторошний сміх.
Розділ дев’ятий
Парубоцька вечірка
Оклигав також від удару.
Легенького. Той, хто стояв над ним, плескав по щоках. Потім стало вогко – лице занурили в щось рихле, холодне й мокре. Свідомість поверталася повільно, але впевнено. Голова ще гула, туман не розвіявся остаточно, але крізь його завісу проривався знайомий голос:
– Пане Кошовий! Пане Кошовий!
І поруч – ще один, теж знайомий, хоч давненько не чутий, шепелявий:
– Живий він! Ще снігу сюди, пане Шацький!
– Та ви ж бачите, пане Тимо…
– Все я бачу! Скоро є, кажу! Не може він тут довго лежати!
Затупотіли, віддаляючись, кроки. Клим завмер, далі не наважуючись розклепити повіки. Швидкі кроки знову наблизилися, й на лице знову навалили снігу. Це нарешті подіяло. Остаточно прийшовши до тями, Кошовий застогнав і розплющив очі.
Відразу примружився знову – від променя ліхтарика. Спробував закритися рукою, та для цього змушений був відірвати її від підлоги. Втративши опору, не зміг втримати себе однією. Лікоть зігнувся, він знову впав на спину.
– Та вставайте вже, пане Кошовий!
Його підхопили за обидві руки, допомогли сісти. Тепер Клим почувався трохи краще, тяма разом із координацією рухів поверталася швидше, боліла розбита потилиця. Мацнувши рукою, відчув під пальцями вогке й липке.
– Перепало вам, – озвався другий голос. – Глядіть, могли й голову відбити. Але ви й ідійот, пане Кошовий.
– Як ви всі тут опинилися? – вичавив із себе Клим. – Де візник, який зі мною був? Давно ви тут і за яким дідьком, пане Тимо?
– Потім поговоримо. Про все й не тут, – мовив Єжи Тима, права рука відомого львівського кримінального ватажка Густава Сілезького. – Ми самі з візником. Забираймося геть звідси, і то хутко.
Труснувши головою й скривившись при цьому від болю, Кошовий зрозумів – мертве тіло нікуди не поділося. Лука Різник із розпанаханим горлом лежить зовсім поруч, і, цілком можливо, на Климовому пальті навіть є його кров. Він повернувся, аби переконатися в цьому, навіть торкнувся ноги мерця.
– Куди! – гаркнув Тима. – Ви, прошу пана, зовсім звар’ювали?
– Не чіпайте його, пане Кошовий! – підспівав Шацький. – Бо то ж так і треба! Вас задля такої пригоди тут лишили!
– Хто? Ви бачили, хто на мене напав?
– Не
