стукнув себе кулаком у груди, потягнувся до пляшки. Йому не заважали, та коли знову наповнив чарку, Єжи Тима забрав її, майже порожню, зі столу та переніс на стійку шинквасу. Провівши злодія каламутним поглядом, Клим дурнувато посміхнувся, випив і вперся руками об краї столу. Покрутив головою, оглядаючи приміщення, котре стало раптом незнайомим, та кожного з компанії – по черзі.
– Хтось із панства має до мене ще справу?
– Так, – Тима підвівся, навис над Кошовим. – Є остання справа. Доставити вас додому, пане Кошовий. І прохання. Якщо хочете – не від мене, особисто від пана Сілезького. Дурниць не наробіть. Готуйтесь до весілля, ви ж одружитися збираєтесь, чули-чули. Зустрічайте Різдво з молодою пані. Помандруйте Європою. Звозіть її хоча б до Парижа.
– Чому – до Парижа?
– Бо всі жінки хочуть до Парижа. Дякуючи панові Шацькому, сьогодні я опинився поруч. Наступного разу може не скластися. Програйте зараз, пане Кошовий. Справді, лишіть це поліцаям.
– Послухайте його, пане Кошовий, – вставив Шацький. – Нам із Естер не пережити, як із вами щось станеться.
– Переживете, – буркнув Клим грубувато. – Діти у вас. Хоча б заради них.
– Вони так само не переживуть. – Йозефові слова звучали серйозно, навіть трагічно. – Лишіть то все, дорогий пане.
Тепер випростався Кошовий. Пошукав і знайшов пальто. З допомогою Шацького запхав руки в рукави. Хоч криво, але прилаштував капелюха. Зиркнув на залишки закусок.
– То я маю заплатити? Прошу мені рахунок.
– Та йди вже додому! – не стримавшись, гаркнув Тима, підштовхнувши Кошового до виходу.
Шацький кинув на нього повний докору погляд, підхопив друга під руку й повів на свіже повітря…
…Спершу подіяло, трошки провітрило. Та по дорозі в колясці Клима зовсім розтрясло й розвезло. Шацький змушений був здати його двірникові Бульбашу з рук до рук, і той не приховував подиву: у такому стані пана адвоката не бачив відтоді, відколи він зайняв свої апартаменти. Гнат допоміг йому піднятися сходами до дверей, але там Кошовий жестом попросив залишити його. Спробував відчинити власним ключем і з третьої спроби втрапити в замок упустив його на підлогу. Нахилився – і тут двері відчинилися.
Бася застала свого нареченого таким. Зігнутим навпіл, у збитому набакир капелюсі, брудному пальті, з ґулею на потилиці, довкола якої вже запеклася кров, і п’яного, мов швець. Сама вона була в шовковому халаті поверх нічної сорочки, з темними колами під очима й не так люта, як утомлена: вістей від Клима не мала вже кілька годин. А за вікном – глупа ніч, туман, небезпека.
– Господи мій милий! – сплеснула Бася руками. – Це що таке? Як це розуміти?
– Не знаю, – бовкнув Кошовий у відповідь, цілковито затявшись на спробі підняти ключа і, щойно це нарешті вдалося, випростався, з радісною посмішкою показав його Басі. – Ось!
– Так, – вона критично обдивилася його з ніг до голови. – По-перше, спатимеш сьогодні на канапі. По-друге, заходь негайно.
Переступивши
