таки треба тримати в колючках. Сядьте собі дакус, пане Кошовий, дуже прошу.
Клим примостився навпроти Шацького і, дочекавшись, поки Естер на мить відволічеться, підморгнув. Той у відповідь витягнув губи й зобразив цмокання, кліпнувши обома очима. Все йшло так, ніби вчорашня нічна пригода обом наснилася.
– То ви розкажіть хоч, хто на вас напав, – нарешті поцікавилася Естер.
– Хотів би я знати, – Кошовий відповів чесно. – Почав уже думати, де й кому перейшов дорогу. Бо то не звичайний собі вуличний грабунок чи батярський вибрик.
Насправді Клим збирався продати пані Шацькій історію про те, як на нього напали грабіжники, він ледь відбився, а Шацький привів поліцію. З огляду на почуте й побачене в цій родині, вирішив наблизити розповідь до правди, наскільки це можливо. Слід подбати про додаткову вагу Йозефа як старшого в сім’ї.
– Не звичайний? Ви вскочили в серйозну халепу? Чому ти мовчав! – гримнула на чоловіка Естер.
– Як завжди, фейгале. Бо не моя таємниця, – розвів той руками.
– Отже, таємниця? – цікавість Естер невпинно зростала, переважаючи інші емоції.
– Не аж така, – поспішно пояснив Кошовий. – Ви ж напевне чули про ту історію з Різником.
– Ходять чутки – його теж убили!
Кошовий напружився.
Насправді від самого ранку він нічого не чув про смерть Лукана. Хіба пропустив щось повз увагу. Звичайно, ранком завітав до контори, почув від засмученого й розбитого Остапа – поліція знайшла тіло, відпустив помічника, вирішив узагалі не приймати нікого сьогодні. Й коли прощався з ним, роблячи вигляд, що нічого не знає, хоч сумував щиро, почув: поліцейський слідчий суворо заборонив говорити про це. Тіло, мовляв, видадуть, ховайте тихцем.
Але показово: кримінальна поліція вирішила факт не розголошувати.
Чому?
Можна спробувати запитати в комісара Віхури. Бо, як не крути, адвокат Кошовий – зацікавлена особа.
Він і збирався йти з цим до нього. Та щось встигло статися, коли про вбивство Луки вже говорять у Кракідалах.
– Я це знаю. Сумно, – мовив Клим. – Учора я, тобто ми, – кивок на Йозефа, – намагалися знайти нещасного хлопця приватним способом. Він, як ви, можливо, не знаєте, напередодні кудись забіг з дому.
– Мені це знайомо, – не стрималася Естер.
– Прошу дуже, у вас зовсім інші труднощі, Богу дякувати, – відмахнувся Кошовий. – Зараз не скажу вам напевне, кого, коли й де запитав про щось, що могло видатися небезпечним. Дізнавшись про наглу смерть Луки, остаточно переконався: напад на мене якось пов’язаний із моїми, тобто нашими із Шацьким, пошуками. Але, пані Естер… Ви вже звідки про це знаєте? В газетах нічого нема.
– Ви читаєте не ті газети, – відрізала Естер, помітно обурена недовірою. – Вже вдень на Краківському базарі тільки про ці страхіття й говорили. Кому не вірили, ті посилалися на свіжу публікацію пана Навроцького. Той може конкурувати з моїм Шацьким, коли йдеться про те, хто скорше дізнається
