Найда, кузен. Подалі трималися десяток роззяв, і Клим не помітив жодного справді скорботного обличчя: на всіх читалася лише погано прихована чи зовсім не прихована цікавість.
Окремо стовбичив Януш Навроцький.
Знаючи, як він виглядає, Клим упізнав його здалеку. Газетяр підступався до нього ще раніше, чатував біля дирекції поліції і вештався довкола Бригідок. Але там, крім нього, товклися інші, тож Кошовий не вирізняв його якось винятково. Тепер же, переспавши зі своїм припущенням та прокинувшись із планом дій, він ледь стримався, уздрівши його тут, аби не кинутися відразу. Зупинило лиш бажання переконатися, яке з припущень справедливе: Навроцький – свідок убивств чи вбиває сам.
Та поки могилу закидали землею, плани Кошового помінялися.
Щойно перша грудка землі стукнулася об кришку труни, зайві почали розходитися. Більше нічого для себе цікавого вони на цвинтарі не бачили, час помолоти язиками. Цього вистачить на найближчий день, щонайбільше – на два. Далі вони знайдуть нову поживу, забувши про існування такого собі Лукана Різника.
Газетяр лишився на місці.
Навроцький не зводив очей із копачів, що вже впріли, вдовбавши яму в мерзлій землі, й тепер закопували, акомпануючи собі бурчанням. Раніше, аби замовкли, Клим видав їм додатково по цілій короні, але цвинтарні все одно не замовкали. Напевне сподівалися дістати пана адвоката до печінок, аби знову підсолодив роботу на морозі. Кошовий не збирався вестися на багато разів бачені дешеві трюки, навіть повернувся до могильників спиною.
Ось тому й побачив, що Навроцький не пішов разом з іншими. Тупцяв, не сходячи з місця, навіть час від часу нотував щось у невеличкий записник. Перехопивши Климів погляд, кивнув, ніби старому знайомому, торкнувшись при цьому краю капелюха, відсалютувавши: честь.
Дарма він це зробив.
Занадто.
Ще один виклик, Кошовий сприйняв це саме так.
Лишивши родичів покійного, перед цим дозволивши Найді завтра не приходити в контору, Клим підняв комір пальта, прикриваючись від замішаного на снігу вітру, й пішов геть. Боковим поглядом засік: Навроцький теж вирішив йти, і ковзнув правицею по кишені. Там лежав револьвер: після нічної пригоди Кошовий вирішив носити зброю при собі постійно. Якщо визнати, що Різник ударив у відповідь та почав полювання, краще бути готовим до будь-якої несподіванки.
Вийшовши за цвинтарні ворота, Клим ураз змінився. Респектабельний поважний пан зник. Його місце зайняв хлопчисько, один із кращих гравців у індіанців та козаки-розбійники в київських дворах і на пустирищах. Кошовий спритним зайцем шаснув за ріг найближчого будинку, аби не потрапляти на очі Навроцькому. Той саме стояв до нього спиною, торгуючись із візником. Захопившись, не роздивлявся довкола, і тут Климові пощастило: сховався, як міг, вибір для гри в хованки був невеликим, міняти місце не мав змоги. Аби газетяр кинув у його бік навіть побіжний погляд, неодмінно б зачепив споглядача. Та свої справи зараз переважили, і він нарешті домовився, заскочив у коляску та зник із виду.
Кінь поволі
