несподіванки Навроцький завмер із розкритим ротом.
– Хто він? – вів далі Кошовий, задоволений ефектом. – Пане Навроцький, ви найкраще з усіх описали його злочини та його жертв. Так, ніби були там. І чому – ніби? Ви ж були. Не кажіть, що я помиляюся.
– Ви…
– Мовчати!
Гаркнувши, Клим витяг револьвер.
Зараз Кошовий пішов ва-банк.
Чудово розумів це й подумки лаяв себе останніми словами за нестриманість. Міг же спершу розвідати все, зібрати більше інформації про підозрюваного, навіть підключивши до цього злодіїв з компанії Тими. Ті радо б допомагали. Потім – аналіз, зваження всіх «за» й «проти» і аж тоді – висновки та прийняття рішень. Усе зіпсувала саме поява репортера на кладовищі, виклична й нахабна.
Клим міг би переварити й це.
Але записник у його руках – то вже занадто.
Він ступив до Навроцького, наставив дуло, націливши в груди. Той, не чекаючи наказу, поволі почав піднімати руки догори.
– Ані руш! – це Кошовий виплюнув. – Нема часу й бажання на порожні розмови з вами. Дівчата, всі зарізані дівчата, не чинили опору вбивці. Вони знали його. Він навряд чи ходив до них постійно, як клієнт. Бо ви ж самі у своїх репортажах наголошували: жертви вдягнені, одяг не ушкоджений. Враження, ніби вбивця прийшов на товариську розмову. І разом із тим всі вбиті дівчата вами дуже добре описані! Ви знали історію кожної, Навроцький! Вигадали?
– Правдиво! Все правдиво! Брехати – не моя робота, я не пишу бульварних романів!
– Зате збільшуєте прибутки бульварним газетам! І собі заразом! Ви себе виказали цими деталями, Навроцький!
– Та як-то – виказав!
Клим підступив ще ближче.
– Подробиці, ті самі подробиці. Ви входили в довіру до дівчат. У вас дуже добре виходить, ви ж давно досліджуєте звичаї міського дна. Ви маєте досвід спілкування саме з такою публікою, яка не буде вас боятися. Ви вмієте входити в довіру. Це згубило вже чотирьох дівчат! І нещасного Луку Різника!
На нього працював ефект несподіванки.
Одного разу це вже допомогло, в клубі «Доміно». Тоді, шукаючи вбивцю Агнелі Радомської, Клим вийшов на слід таємного брудного притону для забав міської аристократії. Проти – статус, репутація й досвід Навроцького. Багато років варячись у казані львівського дна, газетяр напевне переживав усяке. Побачити наставлене на себе дуло чи відчути лезо ножа під боком там завиграшки. Хто-хто, а Кошовий знав це. Настрашити револьвером тертого книша, звиклого крутитися вугром, не так просто, як міського жигало, дамського улюбленця.
Але ва-банк – то ва-банк.
– Зараз ми підемо в поліцію, – просичав Клим у лице Навроцькому. – Ви стежили за мною. Фіксували кожен крок. Робили гроші та славу, описуючи не лише свої діяння на Городоцькій, а й мої успіхи у протистоянні з вами! Ви послали мені привіт, убивши Лукана! Вам удалося заманити його, бо хлопчина довіряв вам! Адже ви писали про нього в газеті спершу як про кандидата на вбивцю, потім,
