style="font-size:15px;"> Сильним поштовхом іззовні вони зачинилися, грюкнувши при цьому.
Страх не змусив думати про обережність. Уже не усвідомлюючи, що робить, куди біжить і чим усе це може скінчитися, Кошовий, не оминувши тіло – перестрибнувши, стрімголов кинувся за втікачем. Усе це могло бути хитрим маневром, аби виманити противника й зустріти, підловити в передпокої. Та щось підказувало – убивця справді залишив помешкання.
Сіпнув двері, вискочив у двір.
Зупинився, перевів подих. Отак і вкляк із револьвером напереваги, не знаючи, куди й за ким далі бігти.
Аж тепер сіпнулося віко, вкотре за останні дні – сильніше, ніж завжди.
Ходити Львовом отак, зі зброєю на виду, Клим собі дозволити не міг. Лишатися тут, чекаючи на поліцію, теж. Відчував себе як не Різником, то щонайменше – спільником. Той удруге намагався влаштувати таку саму пастку, хіба в попередній раз напав. Тепер, можна вважати, теж напав, тільки в інакший спосіб.
Курва твоя мама, хто ж ти такий?!
Ще раз озирнувшись через плече на місце скоєного злочину, Клим заховав револьвер глибше до кишені й подався геть.
Тікав: отак це називається.
Розділ шістнадцятий
Modus operandi[44]
– Він дражниться! Це виклик, дуельна рукавичка! Розумієте, Шацький?
– Дуже перепрошую, пане Кошовий, але маєте визначитися. Є щось одне. Або дражниться, або – викликає на дуель.
Клима зараз дратувала не так чергова пастка, в яку його заманив Різник, як неможливість зняти напругу за чаркою горілки. Минулого разу це допомогло. Але він тоді захопився, і повторювати трюк із парубоцькою вечіркою не збирався. Двічі за короткий час вертатися додому на бровах, і це чоловік іще не почав подружнє життя… Ні, не годиться, вдруге доведеться пояснювати Басі все так, як воно є. Слово чіплятиметься за слово, і наречена дізнається про його візити до повій. Це навіть страшніше, ніж розповісти їй, як його ледь не вбив маніяк. Знаючи Басин характер, є ризик – вона скасує весілля.
Тому Кошовий обмежив себе порцією рому, попросивши додати його до кави. Шацький, котрий примчав, щойно отримавши телеграму, мудро вирішив не псувати жоден із напоїв, узявши собі окремо. Поки Клим розповідав про сьогоднішню пригоду, Йозеф устиг випити один ром і повторив.
– Логіка працює, коли йдеться про нормальну людину, – парирував Кошовий, заздрісно зиркнувши на принесену чарку. – Різника це не стосується. Йому б триматися від мене подалі, бо я йду по слідах. Він це знає невідь-звідки. Хоча, – він гмикнув, махнув рукою, – по яких, у біса, слідах. Тицяюся, мов цуценя мокрим носом.
– Пане Кошовий, не картайте себе й не посипайте голову попелом. Не лише комісар Віхура – вся львівська поліція не отримала більшого результату, ніж ми!
Климові вуха різонуло оте безпосереднє ми, але за даних обставин вирішив не зважати, залишив Шацького без докорів та зауважень, відпив захололої кави.
– Чесно кажучи, я досить високо себе ціную. Особливо останнім часом. Дякую за компліменти, проте тут давайте будемо об’єктивними.
